Безумство надії

 

 

Майже в кожній людині дрімає нереалізована частинка утопіста, яка схиляє її до мрій про кращий світ. Не маємо ілюзій щодо того, що світ, в якому живемо, не належить до найкращих світів. Історія людства позначена війнами, зрадами, вбивствами. Життя Терези – знак надії: чуємо там музику, яку створило спокійне, а потім по-новому відкрите дитинство. Молода кармелітка оспівує Боже милосердя так, ніби це перша пісня любові.  

Тереза живе надією у буденних працях. Її надія – не побожний оптимізм, не будування кращого світу. Джерелом надії Терези є довіра в кожному випробуванні. Тереза вміє любити – бо любить. Мудрість очікувати в любові їй дає надія, віра в те, що Бог любить найкраще. Надія Терези завжди активна. Вир життя плекає в ній непорушну надію, навіть у глибині найтемнішої ночі. Очищаючий вогонь, щоденна дорога радості, свято Божого милосердя, безмірне прагнення Неба. 

Небо, тобто любов, яку вона колись здобуде, опановує надію Терези. Через рік після вступу до Кармелю пише до сестри Агнеси: "Я страждаю… але надія Батьківщини додає мені відваги, незабаром будемо в Небі… Там не буде вже ані дня, ані ночі, тільки Лик Ісуса, який вчинить, що панувати буде незрівнянне світло!" (OC, s. 398). Терпіння стане нестерпним, коли в останні місяці життя Тереза буде позбавлена Неба. 

Віддавна Тереза почувається чужою на землі. Це не означає, що життя перестало її цікавити: просто перестала помічати принади цього світу. Спрагнена безконечності, Тереза знає, що життя проминає, що земне життя – відстрочка споглядання краси її Улюбленого. Пише до Селіни: "Життя – скарб… кожна хвилина є вічністю, радісною вічністю, що веде до Неба. Вічність… споглядати Бога обличчям в обличчя… бути з Ним одно… Є тільки Ісус, все інше не існує… тому любімо Його до знетями, спасаймо для Нього душі" (L 74, P I, s. 493; OC, s. 399). 

Через сім років, коли Тереза переживає ніч віри, любити Ісуса до знетями стало її шаленою любов’ю до Ісуса. Порівнює себе до малої птахи, яку Орел годує своїм життям. На шал любові відповідає іншим шалом: шалом надії. 

Споконвічний Орле, хочеш годувати мене своїм божеством, мене, бідну, маленьку істоту, яка перетворилася би в небуття, якщо би Твій божественний погляд не обдаровував мене кожної миті життям… Ісусе, дозволь мені сказати в пориві вдячності, що Твоя любов йде до безтями… Чи моє серце не мало би злетіти до Тебе? Чи моя довіра може мати якісь границі?... Ах, знаю, що ради Тебе святі ставали безумними, будучи орлами, чинили великі речі… 

Я, Ісусе, занадто мала, аби чинити великі речі… моїм шаленством є надія, що Твоя Любов прийме мене в жертву… (Rps B, s. 208; OC, s. 231). 

Тереза покладає надії в Любові, яка щодня підтримує її крихкість. Великим ділам святих протиставляє свою слабкість. Може стати святою, залишаючись малою. У листі до сестри Марії 17 вересня 1896 пише: "Йому подобається, коли бачить, що люблю свою малість і вбозтво, Йому подобається моя сліпа довіра до Його милосердя… Це єдиний мій скарб" (L 176, P I, s. 700; OC, s. 552). Не непокоїться майбутнім, бо знає, що Бог чуває над нею. Її віра живе в теперішній хвилині, коли все віддає Божому милосердю. Її життя в руках Отця, який дає своє життя – Ісуса. 

В наших часах невпорядкованої любові, сексуального використання, принижень, де перекручування понять вкрадається у всі сфери життя, нам залишається безумність Терези: вірити всупереч усякої надії. Своєю відвагою вона заохочує нас не падати духом і не знеохочувати інших. Її приклад спонукає до терпеливості у випробуваннях, до постійних зусиль довіри до Бога, який завжди вірний і милосердний. Тереза добре знає внутрішнє роздвоєння і неспокій, властиві людській природі. Навіть у найбільшому мороці ночі віри її надія непохитна, довіряє серцю Бога. У повній свободі повторяє за Йовом: "Слова: Навіть якщо Бог мене вб’є, буду Йому вірити, захоплювали мене з дитинства" (OR, P II, s. 456; OC, s. 1027). Місце надії Терези – це місце її свободи, місце, де Бог об’являє своє милосердя.