Мала, дуже проста дорога 

 

   

 

Тереза переконана, що Бог не підсуває їй прагнень, які неможливо реалізувати, отож, незважаючи на свою мализну, може прагнути стати святою. У який спосіб? Вибираючи малу дорогу, дорогу на свою міру. "Зростати – це для мене неможлива справа, мушу зносити себе такою, якою я є, з усіма своїми вадами. Але хочу шукати спосіб, аби дістатися до неба малою дорогою, простою, короткою, цілком новою малою дорогою" (Rps C, s. 221-222; OC, s. 237).  

Конкретний приклад своєї "малої дороги" Тереза знаходить в образі ліфту: "Я хотіла би знайти такий ліфт, який би мене підняв аж до Ісуса, я занадто мала, аби підніматись вверх по крутих сходах досконалості" (Rps C, s. 222; OC, s. 237). Ліфт Терези – руки Ісуса, повністю їм довіряється. Відповідь на свої пошуки любові знаходить у Святому Письмі: бути малою і прагнути ставати щораз меншою. 

Я шукала в святих книгах щось, що би вказало мені на бажаний ліфт, і так натрапила на слова споконвічної мудрості: "Маленький нехай прийде до Мене". Отож підійшла, відгадуючи, що знайшла те, що шукала, й хотіла знати, мій Боже, що зробиш для маленького, який відповість на Твій поклик, шукала далі й ось, що знайшла: "Як мама пригортає свою дитину, так і Я вас буду пригортати й пестити на колінах". Ах, я ніколи не знаходила більш сердечних і більш співочих слів, які би мене так втішили. Ліфт, який підніме мене аж до неба – Твої руки, Ісусе! А для цього мені не треба зростати, навпаки, треба, аби я залишалась малою й ставала щораз меншою (Rps C, s. 222-223; OC, s. 237-238). 

З цього моменту прагнення Терези стати святою може сповнитись, бо сам Ісус занесе її до неба на своїх руках. Вона "зовсім маленька", погодилася зі своєю слабкістю, яку віддала Ісусові, може дійти до вершини святості, але на свою міру. Кінець порівнянь з іншими святими, перестала думати про героїчну святість, з якою не може себе порівнювати. Достатньо її мализни, прагнення любові й пустих рук. Нарешті знайшла "малу дорогу", просту дорогу святості. Може волати: "Мій Боже! Ти перевершив усі мої сподівання! Хочу прославляти Твоє милосердя!" (Rps C, s. 223; OC, s. 238). 

Тереза відчуває радість, дозволяючи Богові нести себе простою дорогою, а не "крутими сходами досконалості". Вона радіє, що повністю віддалася Ісусові, який опускається до неї, аби наповнити її своєю любов’ю. Єдина заслуга Терези в тому, що не має заслуг. Визнання свого безсилля звільнює її від прагнення героїзму, екстатичних станів, надзвичайних речей, які часто вносять в душу гордість. Тереза-новичка писала до сестри Агнеси задовго до відкриття малої дороги: "Не хочу їхати до Люрду, щоб отримати екстаз. Волію монотонних жертв! Яке це щастя – досконало приховуватися, аби ніхто про нас не думав!... бути незнаною навіть для людей, які живуть з нами!..." (L 85, P I, s. 511; OC, s. 410). 

Відкрита в Святому Письмі мала дорога доступна кожному, а особливо тим, які внутрішньо зрозуміли, що відповіддю Бога на згоду людини на свою вбогість є милосердя. Тереза вчитиме малої дороги, усвідомлюючи, що в царині духовного життя це цілком нова дорога. Радіє, коли новичка, Марія від Пресвятої Трійці, яка слухала в Парижу проповіді отця Булянжера, провінціала домініканців, цитує те, що запам’ятала, в духові її "малої дороги": "Яку втіху мені приносиш! Бачу, що мене підтримує вчена людина, славний богослов; для мене це велика радість" (S. Marie de la Trinité, Une novice de sainte Thérèse, Cerf, Paris 1985, s. 101). 

Дуже швидко Тереза зрозуміла, що її мала дорога відрізняється від доріг великих святих, бо застосовує звичайні засоби і прості чесноти духовного дитинства, такі як простота, покора, довіра, праведність, сміливість і радість, які випливають з можливості радіти безкорисливою любов’ю Ісуса. Згадування давніх помилок стає джерелом радості, бо нагадує про Боже прощення. Безмежна довіра, зречення духовних втіх і почуття непотрібності заміняє екстази, неспокій і особливі умертвіння. Мализна, безсилля, слабкість – середники для осягнення святості, яка є вибором і досвідом любові. 

Сестра Марія від Пресвятої Трійці, яка три роки жила з Терезою в новіціаті, добре підсумовує "малу, дуже просту дорогу" в листі за 25 травня 1910 до сестри Ермінії, кармелітки в Анж: 

Думаю, що це перший раз, відколи існує світ, канонізують святу, яка не вчила нічого надзвичайного. Жодних екстаз, жодних об’явлень, жодних умертвінь, які лякають малі душі, такі як наші. Все її життя можна виразити одним реченням: любила Бога всіма звичайними вчинками й працями життя у спільноті, виконуючи їх сумлінно й жертовно. У стражданнях завжди зберігала погоду духа так, як і в радощах, бо все приймала як таке, що походить від Бога (Tamże, s. 161). 

Через сім років сестра Марія пише до цієї самої черниці: 

Спосіб бути щасливою на "малій дорозі" Терези – віддатися Богові з довірою й думати якнайменше про себе, навіть не задумуватись, зростаємо ми чи ні: хай це нас не турбує. Мусимо лише вправлятися, щоб з любов’ю виконувати всі дрібні праці; у щоденному житті покірно, але без суму, признаватись до своїх недосконалостей, які постійно відроджуються, і довірливо просити Бога, аби перемінив їх у любов (S. Marie de la Trinité, Une novice..., s. 159).