Любити, думаючи тільки про Ісуса    

 

 

 

"Все робити з любові": така постава виражає всю духовність Терези, далеку від янсеністської духовності страху перед Богом. Тереза, люблячи, освячує життя. Час даний їй для того, щоб любити. Глибоко усвідомлює, що для того, хто любить, час ніколи не буде змарнованим. Любов до Ісуса надає сенсу найменшим її учинкам. 22 травня 1894 року пише до Леонії: "Не відмовляймо Йому найменшої жертви, в ордені все є великим… Підносячи шпильку з любові, можна спасти душу. Яка це таїна! Ах! Тільки Ісус може надати нашим вчинкам таку вартість, отож любімо Його усіма своїми силами" (L 163, P I, s. 628; OC, s. 497).

Для Терези даний вчинок є добрим або потрібним тільки тоді, коли виражає любов до Бога в даний момент, "сповнений сьогодні" (Po, P II, s. 8; OC, s. 645). Любов є натхненням для усіх її вчинків, любов спонукає її чинити все з любові. "Я зрозуміла, що без любові всі діла – ніщо, навіть найчудовіші, такі як воскресіння мертвих чи навернення народів…" (Rps A, s. 176; OC, s. 207).

Навернення Різдва 1886, коли мала 13 років, утвердило Терезу в переконанні, що Бог може в одну хвилину любові змінити все, навіть серце також злочинця як Пранціні. У листі до Селіни пише: "Здається мені, Селінко, що Господу не треба років, аби діла своєї любові здійснити в душі, одним променем свого серця може в одну мить вчинити, що квітка розквітне для вічності…" (L 104, P I, s. 543-544; OC, s. 434). Діло любові – універсальна мова, яку можуть зрозуміти всі, бо любов перемінює зло в добро. Тереза присвоїла думку св. Іоанна від Хреста: "Я досвідчила, що ЛЮБОВ – яка в ній сила – може повернути все на користь, і добро в мені, і зло, і перемінити мене в СЕБЕ" (Rps A, s. 180; OC, s. 210).

Тереза нагадує, що навіть найменший, прихований учинок, зроблений з любові, має більшу вартість від спектакулярних діл, зроблених без любові. Любов чинить діло великим. Бог звертає увагу тільки на любов, і тому життя може бути коротким, але більше наповненим, ніж довге життя. Не слід довіряти тому, що позірне, що видиме, лише тому, що є.

Бажаючи "робити все з любові", кармелітка любить перш за все Ісуса. Переносить "зі спокоєм свою недосконалість" і довіряє Божому милосердю. Коли в 1895 починає "оспівувати милосердя Господа" (Rps A, s. 36; OC, s. 73), яке зазнала в житті, то дивиться на себе так, як на неї дивиться Ісус, з любов’ю. Радіє Ним. У віці 5 років захоплювалась заходом сонця над морем; тоді вирішила: "ніколи не віддаляти свою душу від Ісусового погляду" (Rps A, s. 65; OC, s. 103).

Життя Терези ставало свідченням дії Бога в ній. Всі свої вади й достоїнства, радість і сум жертвує Ісусові, думаючи тільки про Нього. У листі до Селіни пише: "О Селіно! Як легко подобатися Ісусові, захопити Його Серце! Треба тільки любити Його, не приглядаючись до себе, не задумуючись над своїми вадами…" (L 121, P I, s. 583; OC, s. 464). Якщо згадує свої вади, то це тільки згадування про Боже милосердя, як про це пише в листі від 21 червня 1897 до отця Белльєра:

Ах! Мій дорогий брате, з часу, коли мені було дано зрозуміти любов Серця Ісуса, признаюся, що вона вигнала весь страх з мого серця. Згадування провин упокорює мене, спонукає ніколи не покладатися на власні сили, бо вони слабкі; але згадки про це говорять мені ще більше про милосердя і про любов (L 220, P I, s. 774-775; OC, s. 604).

Наші вчинки тільки показують правду про нашу поведінку і волю любити Бога понад усе. Вони великі тільки тоді, коли проявляють нашу немічність і поразки; такий закон Царства, зерна пшениці, вкинутого в землю, аби дало плід, блудного сина, який вибрав " малу дорогу" милосердя, відчиняючись на поцілунок отця. Тереза так добре зрозуміла цю плідну радість самозречення, що у 1927 була проголошена покровителькою місій, хоча нічого не робила, тільки любила.