Братерська любов    

 

 

Все робити з любові – любити передовсім тих, з ким живемо разом. Тереза має здоровий осуд про себе саму і знає, що любов до Бога не може виражатися тільки в словах. Чиста любов вимагає перевірки братерською любов’ю: любов до Бога виражається передовсім у любові до ближніх. Євангеліє постачає Терезу потрібним світлом, аби перейти до дії.  

Я намагалася любити Бога і зрозуміла, що моя любов не може проявлятися тільки в словах, бо "не ті, які говорять: Господи, Господи, ввійдуть у Небесне Царство, а ті, які чинять Божу волю". Цю волю Ісус дав мені пізнати багато разів: майже на кожній сторінці Євангелія. Але під час Тайної Вечері, коли знав, що серця учнів палають гарячою любов’ю до Нього, після того, як дав їм Себе в невимовній таїні Євхаристії, цей добрий Спаситель хотів залишити їм нову заповідь. Промовив до них з невимовною чуйністю: "Ось даю вам нову заповідь, аби ви любили один одного, і аби любили один одного так, як Я вас полюбив" (Rps C, s. 241; OC, s. 249). 

Що робить Тереза щодо цього вимогливого запрошення Учителя? Втрачає відвагу? Це не в її характері. Задається питанням, як Ісус любив своїх учнів і чому їх любив. Сказав, "щоб ближнього любили не тільки як себе, але як Він, Ісус, полюбив ближнього, як Він любить ближнього постійно…" (Rps C, s. 242; OC, s. 250). 

Тереза поєднує чотири суттєві постави своєї духовності. Прагнення: хоче відповісти на заклик Ісуса. Надію: знає, що Ісус не наказує нічого неможливого. Покору: визнає, що не доростає до такої місії. Довіру: звертається до Ісуса, аби Він любив у ній. 

Ах! Господи, знаю, що не вимагаєш нічого неможливого, знаєш краще від мене мою слабкість, недосконалість, знаєш добре, що я ніколи не змогла би любити моїх сестер так як Ти, якщо би Ти сам, мій Ісусе, не любив їх також у мені. І саме для того, щоб уділити мені цю благодать, Ти дав нову заповідь. Ах! як я люблю цю заповідь, вона дає мені впевненість, що Ти сам хочеш любити в мені всіх, кого наказуєш любити!... (Rps C, s. 242; OC, s. 250-251). 

У радикалізмі нової заповіді Тереза помічає для себе користь, бачить в ній, що Ісус хоче любити в ній, бо знає її слабкість і недосконалість. Тому вона може робити все з любові, особливо кохати співсестер-кармеліток. Практикування любові здається їй легшим, ніж на початку новіціату, але вона усвідомлює: "Але не хочу сказати, що ніколи не спотикаюся, ні! Я дуже недосконала" (Rps C, s. 244; OC, s. 252). Бачить дуже добре пройдений шлях, але це не є причиною гордості; так як Павло, хвалиться своєю слабкістю: 

Коли згадую новіціат, то бачу ясно, якою недосконалою я була… Переживала через такі дрібниці, що зараз сміюся з цього. Ах! Яку доброту проявив до мене Господь, що дозволив моїй душі зростати, що дав їй крила… [...] Напевно, що й теперішній період колись буде мені здаватися повним вад, але тепер нічому вже не дивуюся, не непокоюся, бачачи, що я – сама слабкість. Навпаки, саме нею хвалюся і щодня сподіваюся відкрити в собі нові вади (Rps C, s. 247; OC, s. 254). 

Тереза звертає увагу, що братерська любов показує ступінь з’єднання з Ісусом. Тому намагається властиво прочитати наміри своїх сестер. Хоче бачити тільки добрі сторони, тільки чесноти, настроює себе, "щоб взагалі не дивуватися їхнім слабостям, щоб використати кожний дрібний вчинок, який у них помітить" (Rps C, s. 242; OC, s. 250). Погляд Терези – це погляд Ісуса, який дивиться тільки на світло й красу, що перебувають у глибині наших сердець, і заохочує нас жертвувати свою немічність Його милосердю. Чи ж не писала 2 серпня 1893 до Селіни: "Ісус любить тебе такою великою любов’ю, що якби ти це знала, то впала би в екстаз щастя, що довів би тебе до смерті; але не бачиш цього й тому не страждаєш" (L 124, P I, s. 592; OC, s. 470). 

Тереза подає вимовний приклад братерської любові, бо її погляд звернений тільки до Бога. У ньому можна відчитати весь реалізм її віри в любов Ісуса, яка відриває її від неї самої. 

У спільноті є сестра яка має талант не подобатися мені ні в чому, її манери, слова, характер здавалися мені дуже неприємними, а все-таки це свята монахиня, яка має бути дуже приємна Господу, тому, не бажаючи піддаватися природній антипатії, яку відчувала, я сказала собі, що любов до ближнього має полягати не у почуттях, а в учинках; а отже, я старалася робити для цієї сестри те, що зробила б для особи, яку найбільше люблю. Кожного разу, коли її бачила, я молилася за неї Господу, віддаючи Йому всі її чесноти й заслуги. Я відчувала, що це було приємне Ісусові, адже немає художника, який не любив би, коли його хвалять за його твори, а Ісус, Художник душ, буває щасливий, коли ми не затримуємося на зовнішніх рисах, а, проникаючи до глибокої святині, яку Він вибрав Собі на оселю, захоплюємося її красою. Я не обмежувалася тільки тим, що багато молилася за сестру, яка була причиною такої великої боротьби, я старалася робити їй усілякі можливі послуги, а коли мала спокусу неприємно відповісти їй, задовольнялася тим, що посилала їй найлагіднішу посмішку й намагалася змінити тему розмови (Rps C, s. 244-245; OC, s. 252-253). 

Тереза бачить тільки Ісуса, який любить у ній. Чим більше з’єднується з Ним, тим більше любить своїх сестер: "Так, відчуваю, що коли люблю ближнього, єдиним, хто в мені діє, є Ісус; чим більше з Ним з’єднуюся, тим сильніше люблю всіх сестер" (Rps C, s. 243; OC, s. 251). Любить їх для Ісуса, який жебрає в неї любові; виражає це у вірші Тільки Ти, Ісусе!: 

Прагнеш моєї гарячої любові, 

Ти хочеш мого серця… віддаю його Тобі, 

І свої мрії, ах, і саму себе! 

А тих, кого люблю, Господи, визнаю, 

Що не хочу любити інакше, як через Тебе! 

(Po, P II, s. 38; OC, s. 721) 

Братерська любов – це сповнення нашого покликання, реалізація нашої найглибшої суті, яка, хоч і недосконала, але створена на образ і подобу Бога. Наша недосконалість віддаляє нас від досконалої любові. Тереза нагадує, що існує благодатне напруження між покликом до безмежної любові, який промовляє в глибинних покладах нашого єства, і нездатністю відповісти на нього повністю, якщо Ісус не проявить своє милосердя. Спричинене цим напруженням терпіння наближає нас до Бога.