Терпіння, зв’язане з любов’ю до Ісуса 

 

  

 

Перегляд духовних постав Терези закінчуємо, як і починали, її закликом до Ісуса: "В моєму Творцеві моя нагорода" (Po, P II, s. 123; OC, s. 677). Від першого кроку на дорозі, "прагнучи любити Ісуса", аж до останнього, "єднатися з Ісусом у терпінні", любов до Ісуса – клямра, яка об’єднує все життя Терези: "Люблю Тебе щораз більше" (Po, P II, s. 125; OC, s. 679).   

Після дев’яти років життя у Кармелю, за три місяці до смерті, Тереза може написати: "Давно вже не належу собі, всю себе віддала Ісусові, може робити зі мною все, що захоче" (Rps C, s. 240; OC, s. 248). Далі коментує для матері Марії від св. Гонзаги уривок з Пісні пісень "Потягни мене за собою! Побіжимо!": 

Чи про щось інше просимо словами "потягни мене", якщо не про те, щоб могти з’єднатись – у найбільш інтимний спосіб – з тим, хто заворожив наше серце? Якщо би вогонь і залізо мали розум і друге сказало би до першого: "потягни мене", чи ці слова не були би доказом того, що залізо прагне ототожнитися з вогнем, так, аби вогонь проникнув у залізо, наситив своєю розжареною субстанцією, стаючи з залізом одним цілим? Дорога мати, моя молитва: прошу Ісуса, щоб втягнув мене в полум’я своєї любові, з’єднав мене з собою так тісно, щоб Він сам жив і діяв у мені (Rps C, s. 284; OC, s. 283-284). 

З’єднання з Ісусом як в радості, так і в стражданні – це підсумок усього життя Терези. Для неї не існує поняття, ідеї, принципу, теми, важливішої від з’єднання з Ісусом, яке здійснюється на "малій, простій, короткій, цілком новій дорозі" (Rps C, s. 222; OC, s. 237). З Терезою не йдемо до Бога як великі святі, піднімаючись на гору досконалості, а як маленькі, довіряючи Ісусові й дозволяючи Йому нести себе на руках. У такий спосіб добираємося до вершини швидше і впевненіше. Чи ж ця "мала дорога довіри", яка, приймаючи страждання, веде до досконалої радості, не веде до Бога найпростішою дорогою? 

Тереза дуже рано відчула, що в єдності з Ісусом можна жити тільки в стражданні. І тому любила не для себе самої, а з огляду на любов до Ісуса. Цю палку любов маніфестувала через прагнення святості: "Я зрозуміла – щоб стати святою, треба багато витерпіти" (Rps A, s. 47; OC, s. 84). Страждання стає дорогою оголення, пришвидшує сповнення прагнення бути святою для Ісуса, який є щастям її життя. 

Замість того, щоб бунтувати проти страждання або захищатися від нього, Тереза шукає нагоди, щоб любити, тобто щоб терпіти; життя у спільноті, яка живе принципами зречення, дає їй багато можливостей. Знає, щоб бути святою, мусить повністю віддати себе Богові й ближнім, тобто відірватися від себе самої. 

Терпіння Терези невіддільне від любові. Тереза любить, значить страждає, бо справжня любов – це не злиття, яке веде до замішання, а відмінність, яка веде до духовної єдності, звідси – дистанція, пустка, розділення, сухість, залишеність. Страждання готує Терезу "жити любов’ю", бо стає її союзником, товаришем, сестрою в її з’єднанні з Ісусом. 

Коротке життя Терези не було захищене від ран, сліз, смерті близьких, відмов, незрозуміння, приниження: "Ах, щойно в небі зможу сказати, скільки я витерпіла!..." (Rps A, s. 80-81; OC, s. 118).Чи ж це не дорога, яку вибрав Ісус, аби проявити свою любов і відчинити для нас брами Життя? Учень не більший від Учителя, тому дорога Терези – також хресна дорога, якою йде разом з Ісусом, отож дорога радості, яка веде до спасіння і свободи: "Бачу, що тільки страждання може дати життя душі" (Rps A, s. 175; OC, s. 206).