Приймати терпіння як благодать    

 

 

Дуже рано Тереза помітила трансформуючу силу страждання, цю потужну енергію в людині, яка, прийнята з любов’ю, стає найбільш плідним способом співпраці з місією Відкупителя. Коли померла мати, то вона мала чотири роки; так пише про цей досвід: "Вже тоді, в дитинстві, я була вкинута в тигель страждання; завдяки цьому могла віддати себе в жертву Ісусові" (Rps A, s. 49; OC, s. 87).   

У віці одинадцяти років, одного дня, після Причастя, почула, що в ній народжується любов до страждання, яке часто збиває нас з дороги, бо часто втікаємо від страждання, хоч на землі його неможливо уникнути. Найкращий спосіб запанувати над стражданням – прийняти його як благодать, не нехтуючи засобами, які зменшують біль. 

Я відчула, що в мені народжується велике прагнення страждати й водночас глибоке переконання, що Ісус приготував для мене багато хрестів. Тоді мене огорнуло таке полегшення, що вважаю це однією з найбільших благодатей в житті. Страждання почало мене притягувати, захоплювати. До цього часу я страждала, але не любила страждання, тепер відчула до страждання справжню любов. Відчувала також прагнення любити тільки Доброго Бога, аби знаходити радість тільки в Ньому; дуже часто під час Причастя повторювала слова з Наслідування: "Ісусе, невимовна солодкість, переміни для мене в гіркоту всі земні втіхи" (Rps A, s. 90; OC, s. 127). 

Хто сьогодні говорить такою мовою? Яка гуманітарна наука здатна пояснити слова "захоплення", "полегшення", "любов", "радість" у відношенні до страждання? Психоаналітик помітить у цьому тільки патологічний мазохізм, соціолог – історичний детермінізм, але тут можна говорити тільки про любов, поєднану з терпінням. Духовну зрілість цієї молодої дівчини можна порівняти з її прагненням з’єднатися з Ісусом. Страждання – тільки засіб до мети. 

Тереза страждає з любові, а оскільки є бідною і слабкою, то вигадує "малу дорогу" довіри й свободи, в тамті часи цілком нову. Від того, хто хоче вибрати цю дорогу, не вимагається любити страждання і героїчно страждати, а тільки погодитися бути бідним і слабким щодо страждання. Тоді Ісус несе нас у своїх обіймах. 

Через рік після вступу до Кармелю Тереза пише дивно зрілий лист до Селіни з нагоди її двадцятиріччя. Ось кілька уривків, які дозволяють передбачити те, що відкриємо пізніше, і це те, чим буде жити – тільки Ісусом: 

Дозвольмо, щоб нас позолотило сонце Його любові… це сонце таке палаюче… нехай нас спалить любов! Святий Франциск Сальський говорить: "Коли вогонь любові палає в серці, тоді меблі викидають через вікно". 

Ох! Не залишаймо в серці нічого… нічого в серці, крім Ісуса!... 

Не думаймо, що можемо любити без страждання, без великого страждання. Наша бідна природа існує і відіграє тут велику роль! 

Страждаймо гірко, це означає – без відваги, без мужності… "Ісус страждав з сумом; чи ж душа може страждати без суму?" А ми хотіли би страждати охоче, великодушно… Селіно!... Яка це злуда!... Ми би хотіли не падати ніколи? – Але яка в цьому шкода, дорогий Ісусе, коли падаю що хвилини, тоді бачу свою слабкість, а це для мене великий пожиток. Ти, Ісусе, тоді бачиш, яка я слабка і не можу нічого зробити, а тоді Ти більш схильний нести мене на своїх руках. 

Святість полягає не в тому, щоб говорити красиві слова, не в шляхетних думках, а в готовності терпіти. 

Святість! Її треба здобувати лезом меча, треба страждати… переносити муки агонії… 

Користуємося єдиним моментом страждання, оглядаймо кожну хвилину. Кожна хвилина – це скарб… Один акт любові дасть можливість краще познати Ісуса, наблизитися до Нього на цілу вічність!... (L 65, P I, s. 479-480; OC, s. 389-390). 

В міру того, як Тереза з’єднується з Ісусом, страждання стає синонімом миру й радості, того миру й радості, яких світ не може дати, бо вони – плоди воскресіння Христа. Коли туберкульоз заволодів її тілом і Тереза знає, що скоро помре, пише: "Я багато витерпіла, відколи з’явилася на світ, але якщо в дитинстві страждала з сумом, так тепер страждаю в радості й в мирі. Я щаслива, що страждаю" (Rps C, s. 226; OC, s. 240). 

У той час пише до о. Белльєра: 

Брате, я щаслива, що вмираю! Так, я щаслива, не тому, що позбудуся страждання (навпаки, страждання, поєднане з любов’ю, здається мені єдиною бажаною справою у цій долині сліз). Я щаслива, що вмираю, бо відчуваю, що це – Божа воля, а також тому, що знаю, що більше зможу зробити для дорогих мені душ, а особливо для твоєї, брате (L 224, P I, s. 778; OC, s. 608). 

"Мала дорога" любові дозволяє Терезі промовляти такою мовою, бо повністю довіряє Ісусові, який знає її мализну. Тому з’єднується з ним в своїх найглибших прагненнях: "Знаю, що Ісус не може прагнути для нас непридатних страждань і не збуджував би в мені очікувань, які я би не хотіла сповнити… Ах! якою вдячною є дорога любові!..." (Rps A, s. 183; OC, s. 213). Таку ж довіру до Бога занотовує мати Агнеса за кілька тижнів до смерті Терези: 

Я не хотіла би просити Бога про більше страждання. Якщо збільшиться, то буду терпіти охоче й з радістю, бо воно буде походити від Нього. Але я занадто мала, аби мати свої власні сили. Якщо би просила про страждання, то вони би були моїми і мусила би зносити їх сама, а я ніколи нічого не вміла робити сама (OR, P II, s. 497; OC, s. 1088). 

Виразно видно, що, пишучи ці слова, вона просякнута великою любов’ю, що все прагне для Ісуса й погоджується, щоб її спалював вогонь Бога. "Хочу страждати з любові й навіть насолоджуватися з любові" (Rps B, s. 203; OC, s. 228). Така її радість! Чим більше приймає страждання, тим більше приймає Ісуса. Така таїна Хреста. "Ісус дав мені вразливе серце. Але саме тому, що воно здатне страждати, прагну, щоб воно віддало Ісусові все, що може віддати" (Rps C, s. 238; OC, s. 247).