Сісти за стіл з грішниками 

 

 

Серед ночі віри, яка є передовсім випробуванням надії, кармелітка щораз більше стає другим Христом. Ніч відриває її від неї самої, аби з’єдналася з Ісусом на Хресті. Вже нема що втрачати. Її любов робить її співвідповідальною за все людство, її душа зміцнена в страждаючому Ісусі: "Радісно відкриваю, що любов до Бога розширює серце, що тоді воно може офірувати набагато більше сердечності ближнім, ніж тоді, коли любить самолюбно й безплідно" (Rps C, s. 259; OC, s. 264).   

Тереза надає своїй ночі сенс через прагнення спасіння "своїх братів", сідаючи за їхній стіл, споживаючи їх хліб. Насправді є любов’ю в серці Церкви. Її покликання – любити чистою любов’ю, яка охоплює все, навіть страждання і смерть. 

Проте, Господи, Твоя дитина прийняла Твоє божественне світло, перепрошує Тебе за своїх братів й погоджується споживати хліб болю так довго, як бажаєш. І взагалі не хоче вставати від столу, наповненого гіркотою, за яким сидять бідні грішники, аж до дня, який сам визначиш (Rps C, s. 228-229; OC, s. 242). 

З’єднана з Розп’ятим, Тереза стає близькою тим, які страждають і шукають у своєму житті сенс. Не хоче вставати від "столу, наповненого гіркотою, за яким сидять бідні грішники". Усю свою вбогість жертвує в імені тих, які не вірять, віддаючи їх Божому милосердю. Споживаючи "хліб болю", пише молитву: "Змилосердися, Господи, над нами, бо ми бідні та грішні!... Ах! Господи, відішли нас виправданими… Аби всі, які не помічають палаючого факела Віри, могли нарешті його помітити…" (Rps C, s. 229; OC, s. 242). 

Для того, щоб "терпіти, кохаючи", щоб зі своєї хвороби і ночі зануритись у святість, Тереза бере силу від Марії, Матері грішників, яка стоїть під хрестом. За Її прикладом залишається в тіні, йдучи туди, куди йшов Ісус, знаходячи радість у боротьбі для Нього: "Мій Мир – постійно боротися / Розпалювати в серцях жар любові" (Po, P II, s. 43; OC, s. 734). 

Якщо Творець світу дав стільки страждання 

Своїй Матері, яка конала з болю і горя, 

То для нас терпіти на вигнанні – благодать, 

А страждання з любові – вершина насолоди! 

Усе, що Ісус дав мені, нехай візьме назад, 

Скажи Йому, Пресвята, нехай мене не щадить. 

Якщо сховається, то зачекаю, Ти добре про це знаєш, 

До дня, в якому дотліє моє життя 

(Po, P II, s. 59; OC, s. 754)

Святе Обличчя Ісуса – також велика втіха для Терези. Часто контемплює Його в хорі каплиці. Заплющені очі більше говорять про мовчання Любові, ніж якісь слова. У свято Преображення, 6 серпня 1897, цей образ занесли до кімнати хворої. Тоді визнала: "Скільки добра мені зробило це Святе Обличчя упродовж мого життя!" (OR, P II, s. 488; OC, s. 1078). І згадала свій вірш Жити любов’ю: "Ах! Жити любов’ю – це витирати Твоє Лице. / Це просити про прощення грішників" (OR, P II, s. 488; OC, s. 1079). 

Через півтора року після вступу до Кармелю пише до Селіни: "Під час ночі земного життя слід робити лише одну-єдину справу, у цю єдину ніч, яка приходить тільки один раз – любити, любити Ісус усіма силами свого серця і спасати для Нього якнайбільше душ, які будуть Його любити" (L 74, P I, s. 494; OC, s. 399). Завжди усвідомлює, що життя є цінним, бо є єдиною нагодою любити Ісуса на землі й рятувати для Нього душі; згорає в "ночі нічогості" з любов’ю, яка зміцнює її віру: "Здається мені, що упродовж року вчинила більше актів любові, ніж за все життя" (Rps C, s. 231; OC, s. 243). 

У лютому 1895 Тереза написала: "Жити любов’ю – віддавати без міри" (Po, P II, s. 10; OC, s. 668). Віддає повну міру любові, віддаючи себе як цілопальну жертву милосердній любові. Дозволяє, аби вогонь Святого Духа перемінив її так, щоб стала жертвенним ягням за наші гріхи. Під час страшного випробування хоче тільки одного: чинити, аби любили Ісуса, єдину любов її життя, згорати в мовчанні, з’єднуючись з Ним в ночі Його Страстей – як гідна дочка Іоанна від Хреста: 

Підтримана без жодної Підтримки, 

без Світла, йду в Темряві, 

спалювана Любов’ю… 

(Po, P II, s. 28; OC, s. 711).