Отримувати себе від Бога

 

 

Тереза проходить через страшне випробування фізичних і духовних страждань для того, щоб інші люди отримали світло. Віра в Євангеліє Ісуса Христа, надія на Його милосердя і братню любов вірно ведуть її до пасхи. Отримує себе від Бога, не маючи що Йому дати, хіба тільки самого Ісуса. З досвіду знає, що її безсилля – знак Божого втручання, тому уклала подячну молитву для своєї сестри Селіни, с. Женев’єви від св. Терези (3 серпня 1897).   

О мій Боже! Який Ти солодкий для малої жертви Твоєї милосердної Любові! Навіть тепер, коли до зовнішнього терпіння долучаєш духовний досвід, не можу не сказати: "Огорнула мене біль смерті", але волаю, пройнята вдячністю: "Я зійшла в долину тіні смерті, але не боюся жодного зла, бо Ти зі мною, Господи!" (L 233, P I, s. 795-796; OC, s. 621). 

Це крик вдячності – знак, що Тереза отримує всю любов Ісусового серця. Добре знає це серце, бо віддавна є Його обручницею: "У Твоєму Серці приховуюсь і Його биттям живу – Воно є моїм!" (Po, P II, s. 21; OC, s. 697). У віці 17-и років пише до Селіни, що думає про Пресвяте Серце Ісуса, знак свого з’єднання з Ісусом: 

Ревно молися до Серця Ісуса… Знаєш, стосовно мене, не дивлюся на Пресвяте Серце як усі. Думаю, що Серце мого Обручника є тільки моїм, так як моє належить тільки Йому. А думаючи так, говорю до Нього в блаженній самотності серця з серцем, очікуючи тієї хвилини, коли зможу споглядати Його обличчям в обличчя (L 102, P I, s. 540; OC, s. 431). 

Терезі йдеться не стільки про те, аби брати, а щоб отримати спасіння як дар Бога, аби передовсім не давати, а отримувати себе від Нього, так як Він хотів віддати себе нам. Отримувати себе від Бога в Ісусі – це давати Йому нагоду давати нам усе, тобто себе самого. 6 липня 1893 написала до Селіни: "Заслуга полягає не в тому, щоб чинити і давати багато, а в тому, щоб багато приймати і любити" (L 121, P I, s. 583; OC, s. 463). 

Прикута хворобою до ліжка, Тереза добре знає, що жодна заслуга не запевнить нам права споглядати Бога. Навіть страждання не має користі, якщо не жертвуємо і не приймаємо його в любові. У Терези, яка стоїть на порозі смерті, не бачимо і сліду мучеництва. Її вбозтво не має що робити з власністю, якою є заслуги. В цю годину правди й очищення не купується ласк від Бога, їх беруть так як дитина. Все є Божим даром, навіть агонія, яка здається вічною. 

Тереза любить Ісуса шаленою любов’ю, аж до остатнього подиху залишаючись справжньою, радісною, сильною і привітною. Час не лякатися, а прийняти любов Бога, яку Він жертвує тим, які достатньо вбогі, аби її прийняти. Тут немає жодного претензій, ніякого героїзму, жодної амбіції з боку Терези, є тільки Він, Бог, і те, що є Його: любов, мир, радість і святкування нашого щастя. 

Тереза – гігант духу, передовсім через свою мализну, яка спонукає її жити довірою аж до повного оголення, яким є смерть. Має мудрість святих, яка походить безпосередньо від Святого Духа, при чому її основна риса – турбота про те, щоб також по смерті вести душі до Бога. Любить нас так сильно, що хоче залишитися з нами у наших болісних пошуках Бога. 

13 липня 1897 сказала: "Не можу довго думати про щастя, яка мене чекає в Небі; сама надія спричиняє, що серце б’ється надією на любов, яку отримаю, і любов, яку зможу давати. Окрім того думаю про добро, яке хотіла би чинити по смерті" (OC, s. 1041-1042). Наступного дня пише до отця Роланда: "Стосовно небесної Батьківщини, то мене притягує заклик Господа, надія, що врешті буду Його любити так сильно, як цього завжди прагнула, що зможу зробити так, щоб багато душ Його любили і благословляли вічно" (L 225, P I, s. 780-781; OC, s. 610). 

Тереза прагнула, страждала, просила і отримала все. Її порожні руки притягнули руки Бога. Випробування ночі перетворилося в Боже слово для наших часів. Боротьба за віру в Ісуса поглинула безкінечну ніч людської кондиції. Довірливо віддавши себе любові, Тереза вчить нас, як маємо приймати себе від Бога, аби краще себе Йому віддавати. Її життя і смерть визволяють слово, здатне допомагати людям різних культур і в кожній порі життя жити в гармонії з собою, світом і Богом. 

Страждання повністю змінило Терезу. Не пробувала пояснити чи зрозуміти цей процес очищення. Вдивлена в Ісуса, бачила в Ньому покірний спосіб і трагічну дорогу до таїни Бога-Любові, який страждає в людині, своїй дитині. Тому, хто страждає в любові, Бог дає все. Його сила сіяє в слабкості, як сказав ап. Павлові: "Тобі достатньо моєї благодаті. Сила вдосконалюється у слабкості" (2 Кор. 12, 9). 

Повністю позбавлена себе самої, молода кармелітка відходить до Бога з останнім поривом дитини 30 вересня 1897 о 19.20. Два погляди нарешті зустрічаються. Фотографія схопила дивовижну зміну. Блаженне обличчя Терези у момент входження в життя віддзеркалює її з’єднання на віки з воскреслим Христом. На устах радість, через яку проходить посмішка Бога. 

 

Молитва Терези 

(до Пресвятого Обличчя) 

 

Пресвяте Обличчя Ісуса, єдина Красо, яка захоплює моє серце, зволь відобразити в мені свою Божественну Подобу, щоб Ти, споглядаючи свою маленьку наречену, бачив у ній Себе. 

О мій Возлюблений, ради любові до Тебе я не буду більше приймати твій солодкий Погляд і не відчувати невимовний поцілунок твоїх Уст, а прошу Тебе запалити мене своєю любов’ю, щоб вона швидко мене спалила і поставила перед Тобою. 

Тереза від Пресвятого Обличчя 

(M, PII, s. 207; OC, s. 972)