Навчання любові  

 

 

Тереза відчувала відповідальність за Боже слово. Слухала науку Христа всім серцем, аби краще її проголошувати, бо глибоко перейнялася євангелізаційною місією Церкви. Це привело Терезу до сумнівів щодо деяких аскетичних практик її епохи, вона звільнилася від пуританських забобонів, почала говорити про віру мовою, яка й сьогодні ще актуальна. Це було її місією, її практичною теологією, її знанням про діяльність, її "знанням любові": "Знання Любові, о так! Як солодко ці слова звучать у вухах моєї душі! Лише такого знання прагну!" (Rps B, s. 190-191; OC, s. 219). Це практичне знання дозволяє Терезі пізнавати серцем Бога-Отця, який нас любить в своєму Синові й хоче нас перемінити в своїй любові, якщо віддамо себе Його безмежному милосердю. Селіна пише: "Думаю, що всі її молитви були спрямовані виключно на пошуки знання любові" (Thérèse de Lisieux, Conseils et Souvenirs, "Foi vivante", 149, Cerf / DDB, Paris 1973, с. 78).   

"Знання любові" може здаватись далеким від того, що сьогодні розуміють під практичною теологією: підхід до теологічних і духовних проблем, виходячи від учинку й від досвіду, від суспільної і церковної практики. Це дискурс про віру в дії, оцінювання і відновлювання пасторальної практики в даному середовищі: подружньому, родинному, шкільному, парафіяльному, тюремному, лікарняному, спільнотному, чернечому. Це дискурс про віру, яка народжується у соціокультурному середовищі, яке часто сприймається як теологічне місце, об’являє Бога, виходячи від якоїсь діяльності. "Місце дискурсу практичної теології – наголошування на тому, що говориться і робиться в тут і тепер нашої культури" (FJacques Audinet, Écrits de théologie pratique, Cerf / Labor et Fides / Lumen Vitae / Novalis, Paris 1995, s. 6).