Діяльність через Любов  

Тереза пробує говорити про діяльність, виходячи зі свого стану черниці в зачиненій спільноті й відданій контемпляції. Місце, в якому перебуває, символ пустелі, надає реальну форму її життю, чуйному до присутності Бога, постачає духовну поживу, щоб розмовляти про віру, яка є її духовним досвідом, хоч існують "думки душі, які неможливо перевести на земну мову" (Rps A, s. 87; OC, s. 125).   

Молода кармелітка використовує слова "розмова" i "діяльність" у зв’язку з практичним вираженням любові до Ісуса Христа, "джерела і норми віри і теології в Церкві". Це веде її до євангелізації за посередництвом осучаснення розуміння контемпляції. У листі до отця Роланда, першого місіонера, довіреного її молитвам, пише: "Буду насправді дуже щасливою, допомагаючи отцеві спасати душі, для цього вступила в Кармель, не можу бути активною місіонеркою, хотіла би бути нею через любов і покуту" (L 168, P I, s. 677; OC, s. 537). 

Як дочка Церкви, хоче, щоб уся практична теологія намагалася реалізувати визволення людей і перемінення світу. Прагнення Терези великі: "Просвіти мене, Ісусе, Ти знаєш, що шукаю правду… Якщо мої прагнення зухвалі, то вчини, щоб зникли, бо вони – моя найбільша мука…" (Rps B, s. 204-205; OC, s. 229). Шукає, уважно вдивляючись у те, що бачить: "Відкриваю в собі також покликання Воїна, Священика, Апостола, Мученика… [...] Ісусе, моя любове, моє життя… як погодити ці протилежності? Як сповнити прагнення моєї бідної малої душі?..." (Rps B, s. 198; OC, s. 224). 

Відповідь знаходить у 12 і 13 розділах першого листа апостола Павла до Коринтян. Церква там описана як тіло; кожний член має своє місце, свою функцію і значення. Тереза не впізнає себе в жодному члені; отож буде серцем Церкви, щоб бути любов’ю, яка оживляє Церкву. Якщо бракуватиме серця або любові, то апостоли, священики, вчителі й мученики не зможуть працювати.