Розповідь про віру

 

 

Свобода і креативність віри проявляються, між іншим, у біографіях святих (акти мучеників, Сповідь св. Августина, Квіти св. Франциска), у працях деяких християнських письменників (Думки Паскаля, Щоденник сільського пароха Бернаноса, Гімни Патрика), а також у сакральному мистецтві (у вітражах церков, оздоблених манускриптах, фресках Фра Анжеліко, в григоріанському хоралі, в органних творах). Терезіанські твори долучаються до цієї традиції наративного переказу віри, в якій Церква – не тільки спільнота, яка зберігає депозит віри, а й спільнота, яка відповідає і відчиняє простір для пасторального діалогу, для навчання переказу віри.   

Тереза звіряється, пробує говорити про Бога, об’явленого в Ісусі, через приклади, оповідання, спогади, символи, притчі, алегорії, поезію, аналогії, які черпає головно з Євангелія і творів св. Йоанна від Хреста. Завжди це те саме слово, яке слід повторювати аж до кінця віку. "Розповіді, які передають нам знань про прихід Бога до людей, необхідно не тільки повторювати, а й переказувати у інший спосіб, або продовжувати у інший спосіб" (René Marlé, La Théologie, un art de raconter?, с. 128). 

Для Терези її "свята" історія не має значення, якщо не спрямовує до Бога, істоту Якого вона пробує пояснити. В розповіді про своє життя, про яку її просила сестра Поліна, в Кармелі мати Агнеса від Ісуса, вибрана абатисою, Тереза представляє якби біографію Бога через думки, які їй підсовує Його діяльність: "Не буду писати докладно про своє життя, але про те, що думаю про благодаті, якими Добрий Бог зволив мене обдарувати. Період життя, в якому тепер перебуваю, дає мені можливість подивитися назад" (Rps A, s. 36; OC, s. 73).