Досвід і віра

 

 

Така екзистенціальна постава Терези містить сучасну теологію, де існує тісний зв’язок між вірою і досвідом, поєднує теологію з історією. Спочатку досвід, потім доктрина. Перед інтерпретацією євангелістів є їхній досвід спасіння. Перед посланням Терези про примат Ісуса і про "малу дорогу" довіри є щоденний досвід цієї любові, який вона переживала в кармелітській традиції і передавала новичкам словом і прикладом. Тереза засвоює християнську традицію століть, представляючи новий досвід, який сьогодні вже є частиною традиції і який ми можемо засвоїти. За Шілбеком, "у такий спосіб народжується жива традиція, тобто новий, живий досвід, який стає для інших людей живою новиною" (Edward Schillebeeckx, Expérience humaine et foi en Jésus Christ, Cerf, Paris 1979, s. 43).   

Тереза виходить від реалій свого життя, від малих щоденних справ, аби переказати нам свій телеогальний досвід любові Ісуса. Її теологія індуктивна; випливає з її практики як віруючої особи, серед світу окремих традицій. Цей досвід дає Терезі необхідне знання, яке визначає дорогу довіри, практику постійних пошуків правди, живу доктрину, фундамент якої – пошуки самого Ісуса, який є "дорогою, правдою і життям" (Ів. 14, 6). Життя Терези стає втіленням правди, теологічним ділом, "словом Бога". 

Тереза пережила все, що описала. Потребу правди у сповненні Божого слова старалася сповнити всім своїм життям. Як митець намагається втілити ідею, яка ним опанувала, в неповторному шедеврі, якому присвячує всі сили, так Тереза всю енергію віддала одній справі: своєму життю. 

Її життя мало виражати правду і робити, щоб ставало дійсно правдою, якою вона сама була наповнена. Чинити правду, ходити в правді – цей наказ Іоанна є висхідним пунктом теології Терези. Вона має такий зв’язок зі своїм життям, як письменник зі своїм твором, як скульптор зі своїм шедевром. Працює над ним з повною самопосвятою (Hans Urs von Balthasar, Thérèse de Lisieux, Histoire d’une mission... s. 38). 

Виходячи зі свого християнського досвіду, де "все є Тобою" (OR, P II, s. 446; OC, s. 1009), Тереза ставить під сумнів сучасну теологію, яка надалі відірвана від духовності, незважаючи на те, що "теологія і духовність походять з одного джерела (християнського досвіду) і мають однакову мету: представляти таїну безкорисливої жертви Бога Ісуса Христа, таїну, яка переживається як історія благодаті" (Micheline Laguë, Spiritualité et théologie: d’une múme souche, w: Église et Théologie, 20, 1989, s. 351).

Визволяючий радісний досвід Ісуса, яким живе Тереза, заперечує тодішню янсеністську духовність. Це доводить святу, не без напружень з деякими черницями, до прийняття деяких практик: пожертва себе милосердній любові замість справедливості на першому місці; акцентування етики чистої любові, а не виправдання через учинки; прямування до Бога "малою дорогою" довіри в щоденних справах замість того, щоб йти зі страхом надзвичайними шляхами; ставити на дрібні речі в добровільній аскезі замість того, щоб доказувати любов великими зреченнями; погоджуватись на ніч нічогості, аби з неї виплила надія; не шукати слави в жертві, а приймати все як таке, що походить від Бога, бо "заслуга полягає не в тому, щоб багато робити й давати, а щоб усе приймати з любов’ю" (L 121, P I, s. 583; OC, s. 463), про що говорив уже апостол Павло: "Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися" (Еф. 2, 8-9). 

Тереза перетравлює гарячим серцем кожну найпростішу теорію християнської традиції і показує її в новому світлі; поняття віри розуміє в первинному євангельському значенні як самий конкретний акт любові… 

У Терези екзистенціальний метод полягає не в тому, щоб Божі слова міряти власними мірками. Говорячи виразно: Тереза насмілюється прийняти свою дійсність, якою живе, нормою Божою правди тільки тому, що сама дозволяє Богові міряти її. Діючи у такий спосіб, не розминається з Божою правдою; навпаки, вникає в неї щораз глибше, але не залишає свій метод (Hans Urs von Balthasar, Thérèse de Lisieux. Histoire d’une mission... s. 56-57).