Практика контемпляції   

 

 

Молода кармелітка з Лізьє не тільки уважно слухає Боже слово, а й контемплює Боже Обличчя в Христі: "Хто Мене бачив, бачив також і Отця" (Ів. 14, 9). У щоденній контемпляції досвідчує любов Ісуса, в ній їй було показане Обличчя Бога-Любові. Тереза знає, що єдине зусилля, яке повинна вчинити, це надіятись на милосердя Бога, отримане задармо. Такою є дорога щастя, "мала дорога", яка веде до досконалої радості.   

Довіра веде до любові. Тереза Авільська вказала дорогу своїм дочкам, пояснюючи в великих трактатах, чим є молитва, постійна розмова серця з Богом, з товаришем, про якого знаємо, що любить нас. За її прикладом, Тереза з Лізьє молиться молитвою, "яка розпалює вогонь любові" (Rps C, s. 285; OC, s. 284), яка є її улюбленою зброєю: "Ах! Саме молитва і зречення – вся моя сила, нездоланна зброя, яку мені дав Ісус; вони промовляють до інших більше, ніж слово, я часто це досвідчувала" (Rps C, s. 264; OC, s. 267). Це також практична теологія, екзистенціальна, бо збуджує до місії – євангельської ромови. 

Закінчення Рукопису В присвячене контемплятивній молитві Терези, молитві життя, яка народжує дію. Тереза описує своє життя молитви як зустріч двох поглядів, описує у формі притчі, в якій протиставляє великим душам (орли) малі душі (малі птахи). Маючи очі орла, але слабка як маленька птаха, залишається на місці, "щоб вдивлятися в невидиме світло, яке вислизає з її віри", дозволяє собі навіть заснути, надіючись, що її приймуть як жертву любові. Молитви Терези просякнуті духом "малої дороги", на якій з безмежною довірою впокорюється перед Сонцем Любові. 

Я вважаю себе слабкою пташкою, ледве покритою тоненьким пухом; я не орел, маю тільки очі і серце орла, бо, незважаючи на свою мализну, смію вдивлятися в Божественне Сонце, Сонце Любові, і моє серце відчуває в собі всі прагнення Орла. [...] З зухвалою довірою пташка хоче залишатися на місці, аби вдивлятися в своє Божественне Сонце. [...] Що за радість: залишатися на місці й вдивлятися в невидиме світло, яке й далі вислизає з віри. [...] Ісусе! Твоя пташка щаслива, тому що слабка і мала; що би зробила, якби була великою?... Ніколи би не відважилася стати перед Тобою, заснути в Твоїй присутності. [...] Божественне Слово, то Ти Орел, якого люблю, прославляю і який мене притягує! [...] Чи моя довіра може мати якісь границі? [...] Я, Ісусе, занадто мала, аби чинити великі речі… моє безумство – надія, що Твоя Любов прийме мене в жертву… (Rps B, s. 205-208’ OC, s. 229-231).

Тереза палає надією, яка несе її до мети її прагнень – Ісуса; звертається до Нього молитвою споглядання. Такою є молитва любові, в якій погляд людини зустрічається з поглядом Бога – це справжня контемпляція, яку переживають з найбільшою простотою і дуже часто в стані сухості. Бог дивиться на душу, яка знає, що її бачать, але не відчуває цього. Ця взаємність поглядів у вірі у прямій лінії сягає кармелітської традиції часів пророка Іллі, відновленої Іоанном від Хреста, від якого Тереза запозичила слова девізу на гербі: "За Любов платиться тільки Любов’ю" (Rps A, s. 185; OC, s. 214). 

Схована в Христі, віддається Йому повністю, аби краще Ним жити, віддає "Любов за Любов" (Rps B, s. 202; OC, s. 227). Найдосконалішим знаком цього є любов до ближнього, також в молитві. Тереза показує, що просвітлення, екстази, втіхи, прагнення – другорядні елементи, зайві прикраси контемпляції й самого містичного життя. Її контемпляцію супроводжує слабкість, сухість, ніч, порожнеча, братерська любов, залишаючи місце довірі й надії. Це дорога малих душ: 

Мої прагнення мучеництва ніщо, не мають жодного значення, принаймні не вони дають мені безмежну довіру, яку відчуваю в серці. [...] Ах, досконало відчуваю, що це не вони подобаються Богові в моїй маленькій душі. Йому подобається, коли бачить, що люблю свою мализну і своє вбозтво, Йому подобається моя сліпа віра в Його милосердя. [...] Чим більша слабкість, без прагнень і чеснот, тим більша податливість на дію Любові, яка спалює і перетворює. Самого прагнення стати жертвою достатньо, але слід погодитися, щоб завжди залишатися убогим і слабким [...] Довіра і тільки довіра повинна вести нас до Любові… (L 176, P I, s. 700-702; OC, s. 552-553). 

Тереза приймає всю любов, яку дає Отець, користуючись ліфтом любові, без зусилля, бо йдеться тільки про те, аби віддатися Його милосердю, або повністю довіритися. Досвідчує те, що переживав Ісус: повне віддання себе любові Отця, надії посеред ночі. У цей спосіб зазнає любові Ісуса, яка полягає у тому, що відчуває себе любленою Отцем так само, як Отець любить Сина. Отож, чим більша єдність з Ісусом, тим більше втягується в любов. У листі за 18 липня 1897 до отця Бельєра пише: 

Зрозуміла більше, ніж коли-будь, до якої міри Ваша душа є сестрою моєї, бо вона покликана підніматися до Бога на ліфті любові, а не дертися по крутих сходах страху… Зовсім не дивуюся, що практикування близькості з Ісусом здається Вам трошки важким; цього не можна осягнути за один день, але я впевнена, що допоможу Вам йти цією дорогою більше тоді, коли звільнюся від тілесної оболонки, скоро Ви скажете, як святий Августин: «Любов – тягар, який мене тягне» (L 229, P I, s. 787; OC, s. 615).