Віра, повна надії  

 

 

Віра Терези наповнена надією, яка є поривом душі до Бога, порухом волі, спрямованим до Любові. Ця віра є частиною її життя, розвивається разом з Терезою, разом з неврозами, обсесійністю і зраненнями дитинства, які зцілить очищаюча Божа любов. Саме серед страждання її віра надіється на Бога, який її ніколи не покине.  

У дитинстві Тереза страждала психічно; любов Бога вилікувала її. Потрібний був час, щоб її особовість сформувалася і зміцніла, щоб перемогли внутрішні сили, щоб повністю панувала над своїм життям. Залишаючись через віру в контакті з Богом і в Його благодаті, Тереза осягнула здоров’я душі й духовну свіжість, яку уділяла іншим (Conrad de Meester, Dynamique de la confiance, Cerf, Paris 1995, wyd. 2, s. 16). 

Душевне зцілення сталося у Різдво 1886, в переддень чотирнадцятих уродин Терези: "Добрий Бог повинен був зробити мале чудо, аби я могла вмить дозріти" (Rps A, s. 105; OC, s. 141). Тереза ділиться з нами досвідом віри, який є таїною того, як вона осягнула людську й духовну зрілість. У Терези є період до і після навернення, який показує, які зміни відбулися в ній. Через це Тереза стає нам ближчою, більш людською, бо усвідомлює свою слабкість і малість. Наступні роки підтвердять вірогідність її "малої доктрини" святості, яка стає доступною завдяки надії й вірі в силу Божої благодаті. Практикування нею довірливої віри свідчить про те, що Божа благодать не нівечить природи, а підтримує її в рівновазі, зміцнює і поступово перемінює. 

Погляд Терези говорить про її місію. Цей погляд, наповнений добротою, передовсім є результатом прийняття своїх обмежень і довіри до Бога Отця, якого Ісус об’являє усім своїм життям. У цьому досвіді, в якому пізнає, що є "дочкою", яку любить Отець і Ісус, Тереза осягає зрілість у Святому Духові. Визволяюча дія Триєдиного Бога неподільно з’єднана з досвідом власного вбозтва. Тереза знає, що цей Бог, який не є вигаданим божеством і проекцією свого внутрішнього стану, може в одну мить перемінити серце, так як це вчинив для неї в Різдво; звідси її радісна довіра до безмежної сили Божого милосердя. 

Релігію страху Тереза міняє на релігію любові. Роздуми над Євангелієм показують її Бога, який близький убогим, маленьким, дітям, простим людям. Всемогутній Бог показується в слабкій Дитині в яслах. Буде вбогим і беззахисним аж до хресної смерті. Терезу охопило почуття покори й любові, подібне до того, яке відчував св. Франциск з Ассізі: "Прагнучи бути священиком, дивуюся й водночас заздрю покорі св. Франциска з Ассізі і хотіла би піти слідом за ним, не приймаючи шляхетної гідності священства" (Rps B, s. 198; OC, s. 224). Для тих двох святих Всевишній стає Принеженим, "Богом на міру дитячості" (Christian Bobin, Le Très-Bas, Gallimard, Paris 1992, s. 37). 

Бог-Любов діє в Терезі від початку її існування. Тереза робить зі свого життя лекцію теології: через свій спосіб розуміння есхатологічного характеру християнства, своє прагнення неба, свій спосіб переживання віри, який завжди проявляється в надії, і через прагнення спасати душі. Знає, що Христос – майбутнє людства. Вона – предтеча теології надії XX століття, в рамках якої протестантський теолог Мольтманн уточнив принцип: "У християнському житті першенство належить вірі, але надія має першість" (Jürgen Moltmann, Théologie de l’espérance, Cerf, Paris 1964, s. 17). 

Надія, за Пегі, мала дівчинка, яка ходить між своїми сестрами, вірою і любов’ю, підтримує віру, збуджена прагненнями, щоб безустанно і щораз краще служити Любові, яка "покладає надію в усьому" (1 Кор. 13, 7). Тереза має в собі ту саму легкість, що й мала дівчинка надія. Земля не могла її довго затримувати.