2. Страждання оточене славою

 

 

З упевненістю можна сказати, що страждання в цьому періоді приносило коректури до її рішень. Страждання тут присутнє. Воно з надлишком. У різних і відмінних ділянках…  

Ми не говоримо про зовнішню суворість монастирського життя для молодої Терези, яка виросла в добрій родині й була оточена комфортними обставинами. Воно було тим, чого вона хотіла і що приймає з великою радістю та нетерпеливістю: усі зречення в їжі, відпочинку, просторі, гігієні, помешканню, температурі в будинку без отеплення… Ось арена, на якій вона воює за святість, за безмежну любов. 

Набагато більшою є почуттєва самотність. Поліна і Марія, які вступили в Кармель раніше, не мають наміру відтворювати родинного клімату, від якого добровільно відмовилися. Є ще мати Марія від св. Гонзаги: Тереза швидко відкриває її характер, який несподівано і непередбачувано затемнює світло і тепло її материнського серця. Тереза зазнає також і важку сторону життя у спільноті, яку пізніше назве: "гідні жалю схильності природи" (C 19 r), ті "битви", "поразки" i "слабості" (C 23 v), які відкриває в собі та в інших, "ті моральні слабкості, які є хронічні": "брак розсудку, виховання, дразливість, притаманна деяким характерам, тобто всі ті речі, які не чинять життя приємним" (C 28 r). 

Ще більше очищення приносять сухість, сонливість і розсіяння під час щоденних двох годин молитви і річних реколекцій. Тереза часто до того повертається. Згадуючи велике страждання через хворобу батька, пише: "Невдовзі моя душа почала брати участь у стражданнях серця. Сухість стала моїм щоденним хлібом; позбавлена всякої втіхи, я була все-таки найщасливішим створінням, оскільки всі мої прагнення були заспокоєні" (A 73 v). 

Тереза пише з перспективи років. Але ми знаємо, що в тамті часи страждання було часто… чистим стражданням, яке збивало зі шляху, і на яке Тереза реагує покірно, "в слабкості", "без радості, без відваги, безсильно" (L 82), знаючи, що є "слабка, дуже слабка" i "кожного дня той самий досвід" (L 109). 

Великодушність Терези від того не заламується. Є тростиною – символ на її кармелітському габіті, – яка згинається, але не ламається (L 55). У наступний період життя страждання лише підсилить цю великодушність. Тереза хоче перемінювати кожну слабкість і кожний досвід у любов до Ісуса: любити лише Його, дуже покірно, чисто і щораз більше, встаючи після кожного падіння, аби розпочинати знову. Використовує порівняння, які були для неї дорогими: хоче віддатися Ісусові як "м’ячик" до гри, покірна як "зеренце піску", "незнане" i "забуте", топтане "ногами кожного", але "Ісус його бачить" (L 95). 

Кожне страждання є для неї добром. Є монетою, якою платить за святість! Терпіння має тоді своєрідну ауру. Тереза повторює з переконанням слова о. Пішона: "Святість! Її треба здобувати на лезі меча, треба страждати… треба конати…" (L 89).