4. Краса Ісуса

 

 

Її Христос світиться вночі. Між шістнадцятим і двадцятим роком життя Тереза відкриває щораз більше глибину Євангелія і невимовну красу Ісуса, цінність над усіма цінностями. "Є тільки Ісус, усе інше не існує; любімо Його до шалу" (L 96). "Ісус захоплює в повному значенні цього слова (...). Є самою Красою" (L 76). Є "красивою Лілеєю наших душ" (L 105).  

Хто може висловити "красу, приховану в Ісусі" (L 108)? Її відкриває віра: "Так, Обличчя Ісуса випромінює блиск, але якщо воно таке красиве в ранах і сльозах, то яким ми побачимо його в Небі? Ох! Небо!... Небо!... Аби побачити одного дня Обличчя Ісуса, аби вічно прославляти, вдивлятися в чудесну красу Ісуса, бідне зеренце піску прагне бути зневаженим на землі…" (L 95). Навіть вночі зауважує "наполовину закрите світло; цю ясність випромінюють довкола себе опущені очі мого Нареченого" (L 110). 

Краса Ісуса, споконвічного Слова, то також краса Його любові до людей. Він нас любить: "Ісус палає любов’ю до нас… Глянь на Його Обличчя! Придивися до Його опущених очей… Глянь на ті рани… Вдивляйся в Його Обличчя… Побачиш так, як сильно Він нас любить" (L 87). Тереза молиться: "Твоє Обличчя є моєю єдиною батьківщиною, моїм Царством любові" (P 20).