6. Слабкість, якій не можна зарадити

 

 

Колись вона хотіла платити любов’ю за любов, наслідуючи, в міру можливості, безмежну Любов Бога, "шаленіючи з любові" до Ісуса, який ради нас вчинив стільки "безумств з Любові" (L 85), люблячи Бога "більше, ніж будь-хто" (L 74). Через шість років чернечого життя вона визнає: "Ніколи не вчинимо для нього безумств, які Він вчинив для нас; наші вчинки не заслуговують так називатися, бо вони є лише актами розуму і далекі від того, що хотіла би вчинити наша любов" (L 169).  

Вона залишиться по другу сторону вимріяної любові. Наприкінці свого короткого життя Тереза висловиться про справжній вимір однієї та другої любові: "Твоя любов випередила мене вже з дитинства, зростала зі мною, і зараз це відхлань, глибину якої не можу виміряти. Любов притягує любов, тому, Ісусе мій, моя любов рветься до Тебе, хотіла б наповнити відхлань, яка її притягує, але на жаль! це навіть не крапля роси, загублена в океані!.... Щоб любити Тебе так, як Ти мене любиш, мені треба взяти Твою власну любов, тільки тоді знаходжу відпочинок " (C 35 r). 

Тереза завжди визнаватиме свою "слабість", свої "помилки" i "невірності", насправді дуже дрібні та непомітні для інших, але дійсні відчутні для неї, яка має "очі та серце" орла (B 4 v). Ця слабість невиліковна; Тереза скаже про неї, не вагаючись: "Уся наша праведність зіпсута" (Pri 6), "ніхто не звільнений від помилок" (L 226), "найсвятіші будуть досконалими тільки в Небі" (C 28 r). Навіть у Кармелі Тереза зазнає скрупулів і неспокою щодо своїх помилок і свого стану благодаті, так була вразлива на досконалість любові, на яку заслуговує Бог. Їй траплялося бути "в такій темряві, що вже не знала, чи Бог мене любить" (A 78 r). Зустріч з о. Пру в жовтні 1891 р. буде для неї визволенням; отець їй пояснить, що існують "помилки, які не засмучують Доброго Бога" (A 80 v). Тереза передчувала це раніше, пишучи про "помилки, які не ображають Бога, а впокорюють і зміцнюють любов" (L 114). 

Кармелітка досконало виразила це повільне очищення своєї вбогості в одному з найглибших і найбільш людських фрагментів, які коли-небудь написала: "Коли пригадую собі час мого новіціату, добре бачу, яка я була недосконала.... Непокоїлася про такі дрібниці, з яких зараз сміюся. Ах! Який добрий Господь, що зміцнив мою душу, що дав їй крила.... Всі сіті мисливців не могли б мене злякати, адже: "Даремно їхня мережа розставлена на очах усіх птахів" (Припов.). Без сумніву, пізніше теперішні часи здадуться мені повними недосконалості, але зараз я вже нічому не дивуюся, не непокоюся, бачачи, що я – сама слабкість, а навпаки, я нею пишаюся й щодня сподіваюся відкрити у собі нові недосконалості" (C 15 r). 

Тереза закінчить на своїй вроджені слабкості та на великій необхідності Божої благодаті – незабаром відкриє подиву гідне Милосердя Божої Любові.