3. Пожертвування себе

 

 

 

Тереза видає себе всю на "пожертвування". У першому порухові її душа спрямовується до тої форми жертви, про яку вона знає, тобто до жертви для "Справедливості" Бога. У Церкві та в Кармелю люди часом жертвували себе Божій Справедливості. 9 червня Кармель Терези отримав некролог про кармелітку, яка померла в страшних стражданнях і неспокою після того, як пожертвувала себе Божій Справедливості. 

У часи Терези християнство часто було позначене тривогою перед Богом, Справедливим Суддею, від якого ніщо не могло сховатися, який нагороджував або карав – за заслуги або провини, якому платили вступ до Неба дрібними грошима добрих учинків, зречень і молитов. І тому деякі душі, аби заплатити за інших, як говорить Тереза, "жертвували себе Божій Справедливості, аби взяти на себе кари грішників". 

Тереза щиро цінить цю жертву. Вважає її "чудовою та великодушною". "Чудовою", бо вона стосується величі Бога і Його святості, особливо з огляду на те, що ради нас витерпів Його Син. "Великодушною", бо людина спокутувала чужі гріхи. 

Тереза цінить таку жертву, але дивиться на неї з дистанцією: "Я не прагнула її вчинити". Чи могла би на свої тендітні плечі взяти такий тягар? Вона, така слабка і мала, що відчуває "свою немічність", яка на протязі семи років перебування в Кармелю поглиблюється? 

Але головну роль відіграють не негативні роздуми. Цього весняного ранку в свято Пресвятої Трійці світло дуже позитивне. Йдеться не про тривогу, а про зрозуміння "як сильно Ісус прагне, щоб Його любили". Відкриває Його безмірне Милосердя, а не сувору і скрупульозну Справедливість. Зрозуміння і відповіді "потребує" не Божа Справедливість, а "безмежна чуйність" Бога, Його "Милосердна Любов". Йдеться вже не про "стягування на себе" кар, а про те, щоб "дозволити притягнути себе" Чуйності Бога. Ісус не хоче "розряджати" Свою Справедливість, а лише "запалити" нас вогнем Своєї Любові. 

Вже вісім місяців пройшло з того дня, коли Тереза відкрила свою "малу дорогу", головні штрихи якої окреслює на початку молитви Пожертвування себе: ідеал святості ("одним словом: прагне бути святою"), дійсність своєї немічності ("відчуваю свою слабкість"), з’єднання ідеалу і немічності в довірі до дії Бога, який її освячує ("прошу Тебе, мій Боже, Ти сам будь моєю святістю"). Отож, вранці цього дня "розуміє краще, ніж коли-небудь", як сильно Милосердна Любов Господа її шукає, як сильно нас шукає в серці нашої мализни. Пожертвування себе Милосердній Любові хронологічно і за своєю природою умісцевлюється у перспективи, відчинені "малою дорогою". Пожертвування себе є логічним наслідком, молитовним виразом і остаточним посвяченням. Теза прагнення святості та антитеза немічності з’єдналися у синтез довіри до Божої святої справи – Милосердної Любові. 

Далі Тереза говорить про фундаменти цієї довіри: 1) З любові до нас Отець дав нам Свого Сина: "Його заслуги є моїми, жертвую їх Тобі, наповнена щастям". Тим самим жестом Тереза жертвує "любов і заслуги" Марії, ангелів і святих. 2) Обітниця Ісуса, що нас вислухають (Ів 16, 23). 3) Присутність у ній великих прагнень, знак, що колись отримає найбільше щастя. 

Тереза ще раз формулює свою початкову молитву про святість: "Прошу з довірою, щоб Ти взяв мою душу як свою власність". Абсолютну власність, таку "малу гостію", подібну до євхаристійної гостії, яка стає Тілом Христа! Маленька гостія, "слабкість" i "недосконалості" якої будуть "перетравлені" i "перемінені" Вогнем Божої Любові. 

Тереза стає перед "Милосердною" Любов’ю. Молода кармелітка вияснила, що існують "різні родини" душ, але її особистим покликанням є "почитати особливим способом" Милосердя Бога і "контемплювати і прославляти через нього інші Божі досконалості", які "всі їй видаються як променіючі любов’ю". 

О ні, вона жодним способом не хоче спиратися на свої "заслуги": буде уникати найменших проявів фарисейського нахабства перед Богом і буде залежати лише від доброти Бога, яку буде прославляти цілу вічність. Її "єдиною метою" не є "збирання заслуг", хоче "працювати лише з любові" до Бога, дозволяючи Йому "вливати в її душу" струмені "безмежної чуйності". Її мета – допомогти Божому Серцю і перетворити своє життя у пісню прославлення Милосердя; прагне при цьому, щоб саме воно було основою нашого спасіння – про це говорить увесь Новий Завіт. Її прагнення любові здійсниться через Милосердну Любов! Тереза "погодиться" на Любов і "від Любові отримає" свою власну "справедливість" і своє власне "Небо". 

Тереза окреслює свій стан перед Милосердям як "пожертвування себе". Яка повага в цій поставі повної самопосвяти! Яка залежність від волі Ісуса, у якій вона впевнена, дослідивши Його Серце і велике прагнення уділятися людям. Жодним способом Тереза не змушувала би Ісуса прийняти її жертву, якби не була впевнена, що це є прагненням самого Бога. 

З цього моменту пожертвування стає справжнім даром себе самої, повним ангажуванням. Тереза віддає Ісусові всю свою вірність, якою віддавна живе, пробуючи виконувати Його найменші прагнення. Але ця щедрість вже не буде, як колись, монетою, якою платиться за святість, а вираженням її відкритості на життя Ісуса в ній. 

Які зовнішні зміни сталися в щедрості Терези після відкриття "малої дороги" i "пожертвування себе Милосердній Любові"? Ніщо і все! Ніщо, бо вона далі залишається вірною в "киданні квітів", у "користуванні найдрібнішими речами", у розкиданні своїх "ніщо" любові (пор. 3v-4r). Все, бо робить це виключно як знак своєї чуйності до Бога Любові, як вираження своєї безустанної відкритості на Його Благодать, на цю "безмір Любові, яким Тобі сподобалося обдарувати мене дарма, без жодної заслуги з мого боку " (C 35r). 

"Благає" з ревністю, щоб Милосердний Вогонь "спалив" її і "перемінив". Хоче кинути все в Вогонь, щоб від Вогню все отримати. Іншим разом скаже: "Любити – це віддати все і віддати себе саму" (P 54); у той пам’ятний день Пресвятої Трійці вона зрозуміла більше, ніж коли-будь, що дар себе самої є передовсім плодом Божої дії, дії "за дармо": любити – це все отримати, і отримати себе саму від Милосердя, на яке відчиняюся і якому віддаюся.