6. Плоди

 

 

 

У наступну п’ятницю, 14 червня 1895 року, під час хресної дороги кармелітка відчула ніби "справжній вогонь, який її палить". Ніби надзвичайним способом Любов підтверджувала прийняття жертви, яка є такою приємною для її віри. Мати Агнеса так переказала розповідь Терези: "Я почала в хорі відправляти хресну дорогу, коли раптом відчула, що в мене проникнуло вогняне вістря, яке так пекло, що думала, що помру. Не знаю, що це означає; відчуття таке, ніби невидима рука занурила мене всю у вогонь. Ох! Який вогонь і водночас яка солодкість! Я палала любов’ю і чула, що одна хвилина чи секунда більше, і я не витримаю цього жару й помру. Тоді я зрозуміла те, що говорять святі про такі стани, яких так часто зазнавали. Що стосується мене, то я зазнала його лише раз і на хвильку, а потім знову повернулася до своєї звичайної сухості" (DE 7.7.2).  

Навіть якщо надзвичайний досвід такого виду був для Терези незвичайним, то вона зазнає дари свого Пожертвування іншим способом. Через шість місяців Тереза напише: "Моя люба Матінко, Ви, яка дозволила мені присвятити себе Господу в такий спосіб, знаєте ріки, чи краще сказати океани дарів, які надійшли залити мою душу.... Ах! Мені здається, що від того щасливого дня Любов пронизує й оточує мене, мені здається, що ця Милосердна Любов щомиті мене відновлює, очищує мою душу й не залишає в ній ані сліду гріхів" (A 84r). Тепер вона "залита світлом" (A 32r). "Відчуваю, що Він у мені, кожної миті провадить мене, підказує, що маю казати й робити" (A 83v). Знаємо, яким полум’ям світла і любові Тереза стала для своїх ближніх і для усієї Церкви. 

Від Великодня 1896 року, після першого виливу крові, впевнена, що скоро помре, входить у таємничу ніч. Незважаючи на те, що просте і яскраве світло зникло, Тереза відчуває себе піднесеною Милосердною Любов’ю, якій віддала себе! Її віра залишається непорушною, Ісус близько: "При кожній нагоді до боротьби (...) біжу до мого Ісуса. (...) Ніколи ще не відчувала сильніше, яким солодким і милосердним є Господь; зіслав мені цей досвід тоді, коли я вже мала силу його нести" (C 7). 

Тепер милосердна дія Господа охоплює усі сфери її життя. Чесноти, радість, внутрішня свобода, покірна правда, поблажливість. Терезі здається, що отримує все це з руки Бога. Якщо хтось дивується її терпеливістю, вона відповідає: "Я навіть одну хвилину не була терпелива! То не моя терпеливість! Завжди помиляєтеся " (DE 18.8.4). 

Її молитва? Колись то була більше (як чудова!) реляція я – Ти. Тепер це (не менш чудова) реляція Ти – довірливе я. Тереза дозволяє Ісусові жити в ній: "Ось моя молитва, прошу Ісуса, щоб притягнув мене в полум'я Своєї любові, щоб з'єднав мене тісно з Собою, щоб жив і діяв у мені" (C 36r). 

Її любов є братерською, таємничу глибину якої ніколи не перестане "зглиблювати" (C 18v)? "Так, я відчуваю це, коли я буваю милосердна це сам Ісус діє в мені; що більше я з'єднуюся з Ним, то більше люблю й усіх своїх сестер" (C 12v). Достатньо втекти до Нього! 

Її апостольство? "Я відчувала, що єдине, що треба це дедалі більше єднатися з Ісусом, і що Решта мені буде дана з надлишком. І справді, моя надія ніколи не була зраджена, Господь уподобав наповнити мою ручку стільки разів, скільки було необхідно..." (C 22v). 

Неминучі помилки? "Якщо би я вчинила всі можливі злочини, то мала би ту саму довіру. Відчуваю, що ці гріхи були би як крапля води, вкинута у жар вогню " (DE 11.7.6). 

Вона прищеплюється до Милосердя: "Хочу, Улюблений, з кожним биттям серця повторювати Тобі це пожертвування нескінченну кількість разів". "Коли тільки можу, дуже часто повторюю своє пожертвування Милосердній Любові", говорить під час останньої хвороби (DE 29.7.9). 

30 вересня 1897 року, в останній день свого життя, Тереза скаже: "Не жалію, що віддала себе Любові… О ні, не жалію, навпаки!" (DE 30.9). 

Вона вірна до кінця Господу Милосердної Любові, яка реалізувала її давню мрію про святість. Інакше, ніж вона собі уявляла! Краще. Завдяки дії трисвятого Бога, якому віддала себе повністю.