5. Від обітів до Акту Пожертвування себе

У такому марійному кліматі 8 вересня 1890 року, у свято Різдва Пресвятої Богородиці, Тереза переживає свої урочисті обіти. Розповівши, як Марія допомогла їй приготувати "шлюбну сукню" для цього урочистого дня, Тереза вигукує: "Яке ж гарне свято Різдво Марії, щоб стати нареченою Ісуса! Це маленька, одноденна Пресвята Діва Марія представила Свою маленьку квіточку маленькому Ісусові..." (A 77r).   

Слова Терези з дитячою простотою виражають найістотніший аспект її духовності, яким є євангельська мализна. Повторюючи і підкреслюючи три рази слово "малий", Тереза показує, як її власна мализна сповита мализною Ісуса і Марії. Це "мала" Марія жертвує її Ісусові, щоб стати Його обручницею. З Марією Тереза дійсно може пошлюбити мализну Ісуса, як Франциск і Клара пошлюбили Його вбозтво, розділяючи Його приниження – від Втілення і до Хреста. З Марією всі ці святі ввійшли в дивовижну Таїну вбозтва і мализни Бога. Тереза контемплює Ісуса як "Бога, який став для нас таким маленьким" (L 266). Так само свята Клара розпізнавала в Ньому "Любов того Бога, який був убогим у яселках, убогим жив у цьому світі й голим залишився на Хресті". 

Саме так Тереза буде щораз глибше занурюватися в Любов, "властивістю якої є схилятися" (пор. A 2v), від вбозтва Втілення аж до повного самознищення на Хресті. Схована під покровом Марії, Тереза буде щораз глибше входити в Таїну мализни і вбозтва Ісуса. Відкривання євангельської мализни відбувається етапами. 

Після урочистих обітів, у листах до Селіни, молода кармелітка відхиляє передовсім своє серце обручниці, цей фундаментальний вимір своєї любові до Ісуса. У цьому світлі мализна ототожнюється практично з чистотою. Найвиразніше це відображено в листі, написаному 25 квітня 1893 року. Через символ малої польової квітки, яка представляє Ісуса в Його земному житті, і через символ краплі роси, яка представляє Його обручницю в земному житті, Тереза показує, як мализна є необхідним місцем дівочого з’єднання обручниці зі своїм Улюбленим. Аби належати Йому і лише Йому, "треба бути малою як крапля роси" (L 141). Саме дівоцтво серця, як і неподільна любов, ведуть Терезу до шлюбу з мализною Ісуса через повне і виняткове віддання себе Йому, як крапля роси, яка може лише відповісти на Його прагнення любові. 

Біля Марії Тереза вчиться "жити любов’ю"; контемплюючи Її, створить найдосконаліше визначення Любові: "Любити – це віддати все і віддати себе саму" (P 54/22). І в цій динаміці цілопальної жертви Марія присутня в серці Акту Пожертвування себе Милосердній Любові 9 червня 1895 року. Тереза жертвує себе Любові Ісуса, тринітарну дійсність якої саме відкрила: "Того року, 9 червня, у Свято Пресвятої Трійці, я отримала дар зрозуміти краще, ніж будь-коли, як сильно Ісус прагне, щоб Його любили" (A 84r). Віддаючи себе як "цілопальну жертву" Вогневі його Любові, яким є Святий Дух, складає свою жертву в руки Марії (Pri 6). Тереза тут наближається до навчання святого Людовика Марії де Мнтфорта, який закликав убогих і малих, аби в повноті переживали благодать свого хрещення, повністю віддаючи себе Ісусові через руки Марії. Символ "невільництва Любові", який вона вживає, по суті має те саме значення, що й терезіанський символ "цілопальної жертви Любові", бо означає таку саму радикальність любові як повний дар себе самої.