5. Від обітів до Акту Пожертвування
себе

У такому марійному кліматі 8 вересня 1890 року,
у свято Різдва Пресвятої Богородиці, Тереза переживає
свої урочисті обіти. Розповівши, як Марія допомогла їй
приготувати "шлюбну сукню" для цього урочистого дня,
Тереза вигукує: "Яке ж гарне свято Різдво Марії,
щоб стати нареченою Ісуса! Це маленька,
одноденна Пресвята Діва Марія представила Свою маленьку квіточку
маленькому Ісусові..." (A 77r).
Слова Терези з дитячою простотою виражають
найістотніший аспект її духовності, яким є євангельська
мализна. Повторюючи і
підкреслюючи три рази слово "малий", Тереза показує,
як її власна мализна сповита мализною Ісуса і Марії. Це
"мала" Марія жертвує її Ісусові, щоб стати Його
обручницею. З Марією Тереза дійсно може пошлюбити мализну
Ісуса, як Франциск і Клара пошлюбили Його вбозтво,
розділяючи Його приниження – від Втілення і до Хреста. З
Марією всі ці святі ввійшли в дивовижну Таїну вбозтва і
мализни Бога. Тереза контемплює Ісуса як "Бога, який став
для нас таким маленьким" (L 266). Так само свята Клара розпізнавала в Ньому
"Любов того Бога, який був убогим у яселках, убогим жив у
цьому світі й голим залишився на
Хресті".
Саме так Тереза буде щораз глибше занурюватися
в Любов, "властивістю якої є схилятися" (пор.
A 2v), від вбозтва Втілення аж до повного
самознищення на Хресті. Схована під покровом Марії,
Тереза буде щораз глибше входити в Таїну мализни і
вбозтва Ісуса. Відкривання євангельської мализни
відбувається етапами.
Після урочистих обітів, у листах до Селіни,
молода кармелітка відхиляє передовсім своє серце
обручниці, цей фундаментальний вимір своєї любові до
Ісуса. У цьому світлі мализна ототожнюється практично з
чистотою. Найвиразніше це відображено в листі, написаному
25 квітня 1893 року. Через символ малої польової квітки,
яка представляє Ісуса в Його земному житті, і через
символ краплі роси, яка представляє Його обручницю в
земному житті, Тереза показує, як мализна є необхідним
місцем дівочого з’єднання обручниці зі своїм Улюбленим.
Аби належати Йому і лише Йому, "треба бути малою як
крапля роси" (L 141). Саме дівоцтво серця, як і неподільна
любов, ведуть Терезу до шлюбу з мализною Ісуса через
повне і виняткове віддання себе Йому, як крапля роси, яка
може лише відповісти на Його прагнення
любові.
Біля Марії Тереза вчиться "жити любов’ю";
контемплюючи Її, створить найдосконаліше визначення
Любові: "Любити – це віддати все і віддати себе саму"
(P 54/22). І в цій динаміці цілопальної жертви
Марія присутня в серці Акту Пожертвування себе
Милосердній Любові 9 червня 1895 року. Тереза жертвує
себе Любові Ісуса, тринітарну дійсність якої саме
відкрила: "Того року, 9 червня, у Свято Пресвятої Трійці,
я отримала дар зрозуміти краще, ніж будь-коли, як сильно
Ісус прагне, щоб Його любили" (A 84r). Віддаючи себе як "цілопальну жертву" Вогневі
його Любові, яким є Святий Дух, складає свою жертву в
руки Марії (Pri 6). Тереза тут наближається до навчання святого
Людовика Марії де Мнтфорта, який закликав убогих і малих,
аби в повноті переживали благодать свого хрещення,
повністю віддаючи себе Ісусові через руки Марії. Символ
"невільництва Любові", який вона вживає, по суті має те
саме значення, що й терезіанський символ "цілопальної
жертви Любові", бо означає таку саму радикальність любові
як повний дар себе самої.


|