8. З Марією у стіп Христа

 

 

Це вбозтво досягає вершини в повному оголенні Хреста. Саме там Тереза зустрічає Марію, читаючи останній текст Євангелія, в якому Марія супроводжує Ісуса: "Ти мені з’являєшся на вершині Кальварії, / У підніжжі Хреста, як священик, який складає жертву" (P 54/23).

У неповторний спосіб бере участь у спасительному терпінні Сина як Мати. Погоджується на жертву єдиного Сина як Авраам; а Син поширює Її материнство на людей, відкуплених Його Кров’ю. 

Тереза дуже глибоко входить у цю таїну, беручи участь у материнстві Марії у підніжжі Хреста. Перший раз зазнала цю таїну ще до вступу до Кармелю. Вдивляючись в образ Розіп’ятого Ісуса, контемплюючи Його, стікаючого Кров’ю, прийняла одне з найважливіших рішень у своєму житті: "Вирішила, що духом буду стояти біля підніжжя Хреста, щоб приймати Божу росу, яка з нього спливає, одночасно розуміючи, що потім маю розсівати її на душі" (A 45v). Це рішення є початком її духовного материнства; рятує того, кого називає своєю "першою дитиною" (A 46v): злочинця Пранціні, осудженого на страту. 

У жіночому серці Терези, яке вона часто порівнює до ліри, та "струна" материнської любові є найважливішою; поєднується зі струною любові нареченої: "Бути Твоєю нареченою, о, Ісусе (...), бути завдяки єднанню з Тобою матір’ю душ" (B 2v). Для Терези це два найкрасивіші аспекти цього "скарбу" любові, яким є дівоцтво: бути нареченою і бути матір’ю. Її дівоцтво стає плідним через участь у Крові Ісуса, пролитій в Його Страстях. Контемплюючи цю "троянду Любові" в Його агонії, Тереза говорить Ісусові: "Є джерелом дівоцтва, коли спливає / Твоя Кров зі сльозами на землю, / Народжує кортеж дівочих сердець, / І освячує людське плем’я… / Я є однією лілією з них, Божа Таїно, / І матір’ю душ – бо я Твоя обручниця!" (P 24/22). 

Особливо торкає краса і сила твердження: "Я дівиця… я мати". Як і Марія, Тереза є одночасно дівицею, обручницею і матір’ю, а її материнство знаходить повне вираження, усю свою плідність у найтіснішому з’єднанні з Розіп’ятим Ісусом. Для Терези, як і для Марії, ця співучасть у найбільшому приниженні Ісуса, в Його повному оголенні на Хресті характеризується надзвичайно глибоким досвідом віри, який Іоанн Павло ІІ назвав "кенозою Віри" (Redemptoris Mater, nr 18). Очевидно, що йдеться не про втрату віри, а навпаки, про найбільш героїчну віру, яка не зникає у найбільшому приниженні, у найглибшій темряві, бо підтримується Любов’ю і Надією. 

По суті, Страсті Терези, які розпочались на Різдво 1896 р., характеризуються незвичайно болісним "досвідом віри". Саме тоді Тереза входить у найглибше духовне вбозтво Марії та в Її універсальне материнство. Духовне материнство Терези тепер поширюється на всіх людей: вона стає справжньою місіонеркою, "адаптуючи" в особливий спосіб навіть атеїстів. Вступається за них з великою довірою, молиться за їхнє спасіння. 

Материнська любов Терези переживається у болісній вірі й безмежній надії – не лише для себе самої, але й для інших, для всіх. Тереза відкриває, як і поет Чарлз Пегі, Марію в красі Її материнської надії: надії Матері на спасіння всіх Її дітей.