1. Профіль її досвіду

 

 

 

У червні 1897 року, за три місяці до смерті, Тереза пише: "У такі радісні дні великоднього часу Ісус дав мені відчути, що справді існують душі, які не мають віри, які через надуживання милостей втрачають цей коштовний скарб, єдине джерело чистої й істинної радості" (C 5v).  

Слід зауважити, що пізнання світу душ, позбавлених віри, не було їй дане як духовне просвітлення, яке мало би відчинити нові перспективи і оживити апостольську ревність. Так було у випадку св. Терези Авільської, яку зустріч з о. Малдонадо, францисканцем, який повертався з Мексики, розпалила ревністю на вістку про "мільйони душ, які гинуть там через погане навчання" (Fundacje 1,7). 

Тереза знала, що існують "безбожники без віри", бо племінниця її тітки, пані Герен, Маргарита Модельонд, одружилась із запеклим атеїстом паном Тостен, представником Президента Республіки в Лізьє. Але в своїй "живій і ясній вірі" вважала, що, że "заперечуючи існування Неба, прекрасного Неба, де Сам Бог хотів би бути їхньою вічною нагородою, вони говорять всупереч тому, що думають", бо для неї Небо було такою реальністю, що здавалось неможливим, щоб праведна і щира душа не визнавала його: "думка про Небо була всім моїм щастям" (C 5v). 

І раптом їй було дано пізнати не зовнішньо, а в найглибший спосіб пережити цей світ душ, позбавлених віри; вона занурюється в ньому: "Він дозволив, щоб мою душу огорнула найгустіша темрява й щоб думка про Небо, така солодка для мене, стала вже тільки об'єктом боротьби й страждання…" (C 5v). Тереза не розділяла переконань атеїстів і ренегатів – потрапить у їхнє товариство всупереч своїй волі; Ісус дав їй "відчути", тільки відчути, що дійсно існують душі, сповиті такою темрявою духа. Усвідомлення драми невіруючих буде в серці Терези поглиблюватись тижнями і місяцями, бо її "випробування тривало не дні і навіть не тижні…". Пишучи це, вона ще не знала, що це випробування буде продовжуватись 16 місяців і 25 днів – аж до її смерті! 

Йшлося не про моральне, почуттєве чи психологічне випробування, тобто не про тимчасову кризу, через які проходить багато християн, а про теологальне випробування, дане Богом, щоб очистити її віру з того, що було в ній, як сама визнає, "занадто природне", щоб очистити її "прагнення Неба від усілякої природної радості" (C 1v). 

Для Терези, як і для кожного християнина, мотивації віри не завжди надприродні: до них завжди додаються природні елементи, які псують чистоту віри, її силу й здатність "торкнути" Бога таким, яким Він є. І тому важливим є очищення, яке св. Іоанн від Хреста описав у Дорозі на Гору Кармель

Але Господь у Своїй мудрій і милосердній педагогіці посилає це очищення лише тим, які на нього погоджуються; перед тим йде довге й терпеливе приготування. Тереза зрозуміла це, пишучи: "Послав мені це випробування тоді, коли яка мала силу його пройти", і додає: "добре знаю, що раніше воно привело би мене до знеохочення" (C 7v). Зауважмо, що не говорить "до сумнівів", а лише "до знеохочення"! Це означає, що її віра, "така жива і така ясна", вже настільки міцна, що нема небезпеки її втратити. За Божою волею повинна була пройти через це очищення як золото в тиглю (пор. 1 Кор. 1, 12-13), так як повинна була через це пройти Марія, Божа Мати. 

І тому нам треба ствердити, що випробування віри, яке впало на Терезу раптово, як буря на спокійну воду чи грім з ясного неба, готувалось деякими знаками, так само як першому крововиливу у ніч з другого на третє квітня 1896 року передували часті болі горла і грудей. І не випадково перші прояви туберкульозу співпадають із її входженням в ніч віри (наступна ніч, 5 квітня)! Так ніби збільшення фізичного страждання йшло в парі зі збільшенням духовного страждання, і аж до смерті, аби довести її через героїчну терпеливість до віри, в якій відсутня будь-яка "природна радість".