3. Спокуси

 

 

Якщо би ми запитали тепер про суть її "випробовувань душі" (DE, ст. 213), то почули би, що вона полягає передовсім у "думках", сповнених сумнівів щодо віри (DE 7.8.4; 10.8.7). Напевно, що тут слід було би озвучити ці "екстравагантні думки" (DE 4.6.3), про які вона нічого конкретного не говорить.  

Тереза подає лише кілька прикладів наступу темряви: "Ти мрієш про світло, про край, сповнений найприємніших пахощів, мрієш про вічне володіння Сотворителем усіх цих чудес, думаєш, що одного дня вийдеш з туману, який тебе оточує, – ну ж бо, ну, радій смерті, яка дасть тобі не те, на що ти очікуєш, а ще глибшу ніч, ніч небуття" (C 6v). Напевно, що набагато більше розповіла своєму сповідникові, о. Юфу, який відповів їй: "Не затримуйся на цьому, це дуже небезпечно" (DE 6.6.2). 

Неможливо порівнювати людські душі, особливо в аспектах віри, де кожна душа йде до Бога власною дорогою. Місця, по яких вдарила темрява, були близькими серцю Терези, бо вона в них глибоко ввійшла. У протилежному випадку сумніви не були би такими болючими. Цікаво прослідкувати, в основних пунктах, теми, які відображають упривілейований світ Терези: світло, "батьківщина", запахи, вічне щастя володіти Богом, створіння і його чуда, земне "вигнання" і його сум. 

"Вперед, вперед", – шепоче якийсь голос. Уся терезіанська динаміка життя як маршу, а навіть "бігу" до Бога, сприймається тут, з цинізмом, як запрошення до радості, до поганої радості серця, яке вірить у себе, яке ні в чому не хоче покладати надію, лише задовольнятись нічогістю: "Тішся смертю, яка тобі не дасть те, чого очікуєш, тільки ще глибшу ніч, ніч нічогості". Зауважмо в цій диявольській пораді пародію на спосіб, у який Тереза зазвичай вміла перетворювати свої поразки, розчарування і турботи у перемогу через покірну і радісну акцептацію волі Бога. Суть спокуси полягала у повному знищенні найглибшого руху "малої дороги" і запереченні безумовної довіри, яка лежить у її основ. Тереза це зрозуміла, зауваживши, що цей проклятий голос "насміхається з неї". Тут слід говорити про цинізм, злісну іронію. Зрештою, свята порівнює ці навіювання до "отруйних гадюк", які сичать біля її вух (DE 9.6.2). 

Мати Агнеса розповідає: "Одного вечора, в інфірмерії, почала звірятися мені більше, ніж звичайно, у своїх турботах. (…) Якби сестра знала, говорила, які страшні думки до мене приходять! Нехай сестра молиться за мене, щоб я не слухала диявола, який говорить мені стільки брехні. Підсуває мені одне з найгірших матеріалістичних суджень: Пізніше, роблячи безперервно поступ, наука пояснить усе у природний спосіб, буде знати абсолютну причину всього, що існує і що сьогодні ще вважається проблемою, бо є ще багато відкриттів… Хочу чинити добро після смерті, але не зможу! Це буде так, як з матір’ю Женев’євою: ми сподівались стількох чудес, а тим часом… Така тиша над її могилою... " (DE II, ст. 471-472). 

Бачимо, що Тереза не була повністю відокремлена від світу, їй не були байдужі наукові дискусії епохи. Ця спокуса стосується переконання святої, що тут, на землі, неможливо дійти до "бачення" усієї правди (DE 11.8.5). Вона не заперечує необмежених можливостей науки відкривати таємниці світу, але відкидає підтекст цього твердження, що науковий прогрес може звільнити людину від віри. Саме цю інсинуацію Тереза відкидає як обман і насильство проти її свободи: ці "страшні думки" повертаються з силою, у формі переконання, під видом міркувань, які "нападають" на її дух. 

Інше заперечення пробує заволодіти її серцем: прагнення чинити добро по смерті було би даремним! Докази? "Свята" мати Женев’єва, засновниця Кармелю в Лізьє, не проявляє доказів життя "по": повна тиша над її могилою! Навіщо стільки зречень, молодість, втрачена на великодушний план, який в кінці виявляється ілюзією! Прагнути допомагати іншим – що за злуда! 

Мати Агнеса цитує інші звіряння Терези щодо спокус проти віри: "Вчора ввечері мене огорнув справжній страх, а темрява підсилила його ще більше. Якийсь проклятий голос нашіптував: Чи ти впевнена, що Бог тебе любить? Чи прийшов тобі це сказати? Перед Ним тебе не виправдає судження створінь" (DE. ст. 572). Це спокуса не загального характеру, як попередня, а торкає саме чутливе місце Терези: любові Бога до неї. До цього можна додати свідчення о. Г. Маделєна, який сповідав Терезу в червні 1896 року: "Її душа зазнавала кризу духовної темряви, в якій вважала себе осудженою" (PA 595). 

Цей сповідник вважав, що любов Бога до Терези піддається таким сумнівам, що вона почуває себе відкинутою Богом і "осудженою". Осудження зумовлює життя по смерті, бо вічність осудження зумовлює вічність щастя! Це повинно вести до підтвердження віри в Небо! А за рукописом С, Тереза піддавалась спокусі заперечити Небо. На неї чекає тільки "ніч небуття" (C 6v). Якщо по смерті немає нічого, то не буде ні Неба, ні пекла. Як погодити ці суперечні твердження? 

Звернімо увагу, що свідчення о. Маделєна і матері Агнеси випереджують Рукопис С (червень 1897), в якому свята дає особисте свідчення. Ми вже згадували, що випробування віри в Терези наростають поступово. Спокуси стають щораз сильнішими. У липні 1897 року вона скаже: "Все стосується Неба" (DE 3.7.3). Чим конкретно є для неї Небо? Здається, що, перш за все, всім, вічним щастям, життям з Богом. Чи сумніви охоплюють також існування Бога? Деякі рефлексії дозволяють судити, що сумніви не торкаються існування Бога, але життя душі. І тому, Бог існує, але не займається людьми! "Але якби, що неможливо, Ти сам не знав мого страждання..." (C 7r). Такий світогляд може здаватись нелогічним. Як можна стверджувати, що це неможливо? "Неможливо розповісти сестрі про всі мої страхи", – колись вона сказала матері Агнесі, – "я би боялась, виражаючи словами такі думки, образити Доброго Бога. Я Його сильно люблю! Але це все таке незрозуміле" (DE, ст. 451). Роздвоєність її внутрішнього стану бачимо у свідченні сестри Терези від св. Августина під час Апостольського Процесу: "Вон мені сказала: Якби сестра знала, в яку темряву я занурена. Не вірю у вічне життя. Мені здається, що після земного життя вже нічого нема: все зникло, мені залишається лише любов" (PO 402). 

"Мені залишається лише любов!" Чи любов до Бога може бути без віри? Як будинок може стояти без фундаменту? У всіх цих випробуваннях Тереза зберегла любов до Бога: "Так сильно любити Бога і Богородицю, й водночас мати такі думки!.." (DE 10.8.7). Вона шукає пояснення цього явища, пропонує відповідь, знайдену у фрагменті Наслідування Христа: "Наш Господь в Оливному Саду тішився усіма блаженствами Пресвятої Трійці, але це не зменшило мук Його конання. З певністю, розумію щось, бо сама це зазнала" (DE 6.7.4). 

Чи вона розуміла, що мала доказ сили і життєдайності своєї віри? Єпископ Комбе сказав, що "любов Терези врятувала її віру"; це твердження можна перевернути й сказати, що віра Терези врятувала її любов! Саме її "жива віра" в своїй екзистенціальній єдності подолала сумніви. Або треба просто ствердити, що стаємо перед лицем таємниці кожного випробування віри, особливо перед таємницею терезіанської душі.