5. Тактика "втечі"

 

 

Другий захисний "механізм", яким Тереза користувалась проти спокус щодо віри, полягав у "втечі": "З кожним новим приводом до боротьби, коли мої вороги приходять провокувати мене, я поводжуся відважно; знаючи, що участь у поєдинку це боягузтво, я повертаюся спиною до своїх супротивників, не зволивши навіть подивитися їм в обличчя" (C 7r).  

Чому поєдинок був би боягузтвом? Чи, навпаки, не треба відваги, щоб ризикувати своїм життям? Щоб зрозуміти думку Терези, треба глянути на неї з її перспективи. Погодитись на поєдинок означає заглибитись у сумніви щодо віри, прийняти гру ворога, визнати його поставу і, можливо, потроху насичувати цей "інстинкт смерті", який часом пхає спокушуваного до самогубства. Боротись – це капітулювати, це образити Бога, це відмовити Йому в довірі. Остаточно, згода на поєдинок означає боягузтво, означає зраду Бога і втечу від справжньої боротьби, набагато важчої, яка нічого не дає людській природі, а вимагає повного самозречення. Чи боротьба Якова з ангелом не є справжньою боротьбою? Тереза вирішує "при кожній нагоді" втікати від пропонованого їй компромісу і зв’язаною з ним капітуляцією. Вважає, що "краще не приступати до боротьби, коли поразка неминуча" (C 15r). Це означає, що не хоче затримуватись на "цих думках" (DE 10.8.7), які їй підсуває "проклятий голос" (DE, ст. 526); "повертається до них плечима, бо не хоче на них дивитись", знаючи, що це не тільки не принесе користі, але приглядатись до них зблизька і дискутувати з ними дуже "небезпечно". "Нехай сестра буде спокійною, не буду наражати себе на таке замішання" (DE 6.6.2). 

Нам може здаватись, що вона вже раніше застосовувала "тактику втечі", остерігаючись цієї небезпеки для інтегральності своєї віри, якою були ці хитрі "якщо" i "може бути". Це не змінює факту, що сильно прагнула більше зрозуміти свою віру: бо завжди "шукала тільки правду". Її надприродний інстинкт допоміг їй уникнути пастки інтелектуального пошуку, який годується собою і піддається спокусі шукати себе, а не правду. У випадку Терези немає ані сліду зухвалості чи гордості; вона не вибігає назустріч ворогові, він сам з’являється, щоб її "провокувати". Їй ніколи би не прийшло до голови створювати собі ці труднощі, зводити їх до інтелектуальної гри, бо вона ніколи не терпіла "вдавання" (DE 7.7.4; 13.7.7). "Ах! не прикидаюся, я справді вже нічого не бачу!" (DE 15.8.7). 

Інший знаменний факт. Її спокуси не походили з зовнішніх до віри мотивів: неповна інформація, карикатурне навчання чи сумніви, спричинені ситуацією Церкви чи суспільства, якісь конкретні скандали. Чуття віри вже давно дало Терезі можливість схопити суть своїх випробувань. І тому "ворог" атакує її у тому, що найсуттєвіше. Тереза знає, що спокуса не є гріхом, що перешкода, для того, щоб перетворитись у сумнів, повинна спочатку отримати вільний і свідомий дозвіл через позитивну акцептацію. "Тисяча перешкод ще не створюють сумнівів", - говорив кардинал Ньюман. Турбота святої про те, щоб не "ображати Бога", є такою великою, щоб вона боїться навіть описувати внутрішнє терпіння: "Не хочу далі писати зі страху блюзнірства… боюся, що і так сказала забагато…". "Я би боялась, виражаючи словами подібні думки, образити Доброго Бога" (DE, ст. 451).

Можна здогадатись, що мовчала ще й тому, що не хотіла інших заразити своєю "хворобою". Сестра Женев’єва на Апостольському Процесі скаже: "Не говорила про це нікому, бо боялась заразити інших внутрішнім неспокоєм" (PO 276). Сестрі Марії від Пресвятого Серця відповіла загальними фразами і змінила тему розмови: зрозуміла, що не хотіла про це говорити "зі страху, що сестрі передадуться її сумніви" (PA 813). Отцю Маделену скаже: "Стараюся, щоб ніхто через мене не страждав" (PA 559). 

І, нарешті, Тереза застосувала в цьому екстремальному випадкові один з принципів своєї малої дороги: "Яке полегшення приносить і скільки сил дає замовчування своїх тягарів" (DE, ст. 305). Вона не хоче жаліти себе, шукати болісних потішань, бо в глибині вже відірвалась від себе.