6. Афірмація своєї віри

 

 

Тереза не задовольнялася енергійним захистом від атак ворога, а свою тактику втечі застосовувала тільки для того, щоб самій атакувати, сміливо визнаючи свою віру в правді, яку "ці думки" хотіли піддати сумнівам. "З кожним новим приводом до боротьби, коли мої вороги приходять провокувати мене, я поводжуся відважно; знаючи, що участь у поєдинку це боягузтво, я повертаюся спиною до своїх супротивників, не зволивши навіть подивитися їм в обличчя, і біжу до мого Ісуса, кажу Йому, що готова пролити останню краплю крові, щоб визнати, що Небо існує" (C 7r).  

Це своєрідне відновлювання віддання себе Богові, Ісусові, через акти віри, які вона робила безліч разів: "Вважаю, що протягом року я зробила більше актів віри, ніж протягом цілого свого життя" (C 7r). Після ночі важких спокус: "Ах! Я зробила стільки актів віри…" (DE 6.8.1). Розмовляючи з матір’ю Агнесою про "ці темні думки": "Очевидно, що вони присутні, але, незважаючи на них, не перестаю робити акти віри" (DE, ст. 526). 

Під час агонії, коли терпіння доходить до апогею, пробує ще боротись: "Мій Добрий Боже!... Ти такий добрий!... Так, добрий! Знаю про це!" (DE 30.9). 

В іншому місці чинить акти віри, говорячи: "Коли буду в Небі…" (DE 27.6), говорить, що любить Бога (DE 30.7.8), хреститься, хоч це вимагає від неї великих зусиль (DE 31.8.3). Зворушливо цілує свій хрестик (DE 2.8.5; 19.8.3). Часом "голосно співає в серці: Після смерті є вічне життя" (DE 15.8.7). Наполягає, щоб їй дозволили прийняти таїнство Оливопомазання і виражає радість, коли її вислухали (DE 30.7.18). Буде розчарована, що не має можливості сповідатись у отця Юфа (DE 6.9.3). Але найбільше її засмучує факт, що від 19 серпня і аж до смерті не зможе приймати Причастя: не має сили прийняти Гостію. Усі фізичні терпіння і "випробування душі" їй допомагає перенести думка, а скоріше впевненість, що по смерті буде чинити добро людським душам: "Повернуся" (DE 9.7.2). 

Реакція Терези на сумніви дивує своєю дієвістю. Зрозуміла, що не може звертатись до зовнішньої допомоги. На зауваження отця Юфа: "Не затримуйся на цьому, це небезпечно", відповідає з гумором: "Слухати це не потішає" (DE 6.6.2). Коли одна сестра, бажаючи підтримати її, читає гарні тексти, Тереза відповідає однозначно: "Це так, ніби сестра співала!" (DE 23.7.2). 

Зрозуміла, що жодні пояснення чи раціональні засади, жодні людські докази не можуть звільнити її від кроку, якого ніхто замість неї не зробить: "послуху віри" (Рим. 16, 26) через цілковите зосередження на Божому Слові. На це є тільки один спосіб: зміцнити свою віру, тренуючи її. Віра, яка є божественним життям, повинна залишитись, як біологічне життя, запущена конкретними актами. Життя, як говорить біологія, отримує свою структуру зсередини. 

Тереза не нарікає, що потрапила у невигідну ситуацію необхідності притулитися до правди, природною очевидністю якої не володіла. Без коливань погоджується на темряву віри: "Більше прагнула не бачити Бога і святих і залишатися в ночі віри, аніж інші прагнуть усе бачити і розуміти" (DE 11.8.5); "Щойно в Небі побачимо правду про все. На землі це неможливо" (DE 4.8.5). Отож, "не маючи радості Віри, я намагалася принаймні виконувати її вчинки" (C 7r). 

У такій ситуація не слід довіряти почуттям. Тереза знає, що вони змінюються в залежності від обставин і нашого настрою. Окрім того, вони не дуже придатні для зустрічі з Богом. Щоб знайти Його "в дусі і правді", людина повинна витягнути з себе те, що в ній найглибше. Іншими словами, душа через порухи своєї свободи повинна хотіти вірити. І тому, коли її атакують сумніви, то ясно визначена воля Тереза підтримує дар віри: "співаю просто про те, у що ХОЧУ ВІРИТИ" (C 7v), ці слова вона підкреслила два рази. 

Звернімо увагу на два особливих аспекти терезіанського реалізму. У своїй боротьбі Тереза не шукає фортелів. Відповідає відразу: "З кожним новим приводом (…) біжу до мого Ісуса" (C 7r). Тут  уся Тереза! З другого боку, бачимо, як чудово вміє використовувати події, найдрібніші факти для того, щоби підноситись до Бога. Може усім своїм єством зосередитись на теперішній хвилині: "Страждаю тільки мить. Якщо думати тільки про минуле й майбутнє, то легко впадемо в знеохочення і розпач " (DE, ст. 327, пор. ст. 645). 

Терезу не можна звинуватити в волюнтаризмі, бо остаточним мотивом її волі до віри є любов: "Я би знеохотилась, якщо би не мала віри! Або скоріше, якщо би не любила Доброго Бога!" (DE 4.8.4). Тут відкриваємо таїну невичерпної енергії, яку Тереза проявляє у боротьбі зі спокусами. Бореться, щоб зберегти віру, яку любить, бо вона об’явила їй Любов.