Щораз більше усамітнення  

 

  Гі Гоше 

   

У Великому Пості 1896 року сестра Тереза входить в останній етап свого життя. Перебуває в новій ситуації – хвороба. Вже знає, що означає ходити цілий день з сильним болем у голові, постійним кашлем і приступами гарячки. Її лікували з 1894 року, коли почало боліти горло. Консультувалися навіть з лікарем Нілем, тоді як офіційним лікарем спільноти був Корнієр, добрий товариш Родини Мартен.  

Її лікують різними методами. Родина Герен непокоїться; сімейна кореспонденція про це говорить: "Тереза повинна розпочати енергійне лікування!" (21.10.1894). 

Справжня паніка виникла у Страсний Тиждень 1896 року: два рази харкає кров’ю у четвер і в п’ятницю (C 4v). Сестра Тереза не лякається, бо ще перебуває під впливом чудового 1895 року і Акту Принесення себе в жертву від 9 червня, бачить у цьому "волання Улюбленого". Ніколи не хотіла вмерти молодою, але тепер відчула, що так станеться: "Відчуваю, що моє вигнання скоро закінчиться", – звіряється у спонтанно написаній пісні "Жити Любов’ю" (P 17,14). У квітні 1895 року сестрі Терезі від св. Августина говорить: "Скоро вмру…" (PO, 1945). 

Після цих подій лікар Ніл оглядає її (через грати) і не знаходить нічого серйозного. В дійсності, туберкульоз уже дає про себе знати. У Кармелі ця хвороба вже була відома – 4 листопада 1896 року від неї померла сестра Марія Антоніна. Після Терези від туберкульозу помруть інші сестри, у тому числі молоденька сестра Марія від Євхаристії, її кузина, дочка дядька Герена; помре 14 квітня 1905 року, незважаючи на найсучасніше лікування. 

Туберкульоз був тоді страшною хворобою, яка між 1886 і 1906 роками забирала 150000 жертв кожного року. Найбільше від неї страждали люди у віці 21-35 років. 

У Лізьє від цієї хвороби щотижня хтось вмирав. Лише у 1944 році відкрили антибіотик. 

Від Великого Посту 1897 року сестра Тереза починає серйозно хворіти. 4 квітня сестра Марія від Євхаристіє пише до своєї родини (Герен), що її кузина терпить на болі в животі й щодня, до третьої години, має високу температуру. Лікар Корнієр приходить оглянути хвору: блювоти, гостра біль у грудях, спонтанне блювання кров’ю. Довгі приступи кашлю мучать її. 

Її самотність поглиблюється. Помалу відходить від обов’язків у спільноті: у травні вже не може допомагати сестрі Марії від св. Йосипа у пральні. Займається дрібним шиттям. У середу, 26 травня, не може брати участі в процесії в саду. Її звільняють з обов’язків заступниці магістри новіціату (мати Марія від св. Гонзаги). Тереза не може брати участі в хорових молитвах. На початку червня її вже не бачать у столовій. Про участь у рекреаціях нема що говорити. 

На месу приходить не кожного дня. Одного ранку, коли меса її втомила, ледве приходить до своєї келії, падає на лавку, говорить сестрі Агнесі від Ісуса: "Жодне терпіння не є занадто велике, аби завдяки ньому отримати Причастя!" (DE II, 38). Часами до своєї келії добирається аж пів години, а щоб їй самій роздягнутися, треба великого зусилля. 

Коли світить сонце, то виходить в сад. Лікування вимагає накладання пластирів, які подразнюють шкіру, болючого припалювання вогнем, обезболюючих ліків, сиропу від кашлю. 

Самотність дає їй час, аби словами виразити те, чим наповнене її серце у місяці Марії – довга поема про Богородицю. Не хоче вмерти, не сказавши, що думає про свою Матір, "більше Матір, ніж Царицю". 

Бачить в Марії християнку, яка вірно йде за своїм Сином – як через ніч віри, так і в звичайному житті. Чи сама Тереза не переживала цю ніч віри? Про це свідчать делікатні натяки в розмовах з матір’ю Агнесою: "... це випробування душі, яке неможливо зрозуміти…" (DE 21/26.05); "Відчула ніби неспокій смерті… і при цьому жодної втіхи" (DE 4.6.2). 

На прохання матері Генрієти з Кармелю в Парижу пише і короткий і душевний вірш, вид духовного заповіту, "Пелюстки троянди" (PN 51, 19 травня 1897). Як троянда, яка красується на вівтарі й прикрашує свято Ісуса, а потім з неї спадають пелюстки, так і Тереза віддає себе, "аби перестати бути": "Як зів’яла троянда гине в очах світу, / Обдерта, розпорошена, / Це буде нагорода за мою любов, Господи, / Коли помру так, як вона"

До своїх духовних братів, оо. Белльєра і Роланда, пише про наближення своєї смерті. Але ж надія вилікуватись ще не втрачена. На початку червня ситуація погіршується. 

Ввечері, 30 травня, мати Агнеса довідується, що її сестра рік назад блювала кров’ю. Потрясіння було великим; 2 червня, вночі, йде поговорити з матір’ю Марією від св. Гонзаги. Повідомляє настоятельці про існування малого зошита, написаного Терезою на її прохання, і рекомендує, щоб Тереза продовжувала далі, аби закінчити працю: це придасться для некролога. Мати Марія від св. Гонзаги погоджується під умовою, що текст буде присвячений їй. 

Наступного дня мати Агнеса вручає сестрі малий чорний зошит і доручає писати… про любов до ближнього, про своїх духовних братах, про все, що хоче… 

Сестра Тереза послушна. Але стан здоров’я не дозволяє їй зосередитись. Буде писати по кілька сторінок на день, без плану, без виправлень, у важких стражданнях, "як у рибальстві – витягуючи вудкою те, що з’являється!" (DE 11.6.2). 36 сторінок, останні написані олівцем, нерозбірливо. Її переносять до інфірмерії. 

Не знає, що написала духовний шедевр, який читатиме весь світ. Закінчує словами: "довірою і любов’ю", ключовими поняттями її духовності. Про хворобу майже не пише, подає цінну інформацію про минуле й теперішнє життя; згадуючи про випробування віри 9 червня, про секрети життя у спільноті, яке переживала у найправдивішій любові. Коли описує свої обов’язки магістри новіціату, то бачимо, що її педагогіка непересічна, значно випереджує свою епоху. 

У суботу, 5 червня, спільнота і родина розпочинають дев’ятницю до Матері Божої Переможної; як у пам’ятний день 7 травня 1883 року, сестра Геновефа робить три фотографії вимученої сестри, хвора навіть не змогла посміхнутись. 

Лікар Корнієр відвідав її три рази: 11, 12 і 24 червня. 30 червня остання розмова з родиною Герен. 

2 липня, у першу п’ятницю місяця, вона в каплиці адорує Пресвяті Таїни, останній раз.