Остання хвороба Терези  

 

  Гі Гоше 

 

 

Упродовж двадцяти дев’яти днів, вдень і вночі, за винятком коротких періодів полегшення, буде блювати кров’ю. Вона сама й сестри занепокоєні. Лікар Корнієр оглядав її принаймні вісімнадцять разів. 7 липня стверджує: "Це не туберкульоз, а якась хвороба легенів, через яку легені кривавлять".  

Чи помилився з діагнозом? Судячи по рецептах – ні, бо вони вказують на типове в таких випадках лікування. Не виключено, що лікар, довголітній товариш кармеліток, навмисно оминав слово «туберкульоз», бо воно вважалось хворобою знедолених і погорджених. 

Тереза повністю вимучена, не має сили, щоби піднести руку до уст, стояти на ногах, їсти. 

Її перенесли до інфірмерії. Чи уділити їй Таїнство Єлеопомазання? Лікар і настоятельки про це не думають. Зрештою, Тереза ще жартує! Значить, ще не вмирає. 

Від 27 до 30 липня сильно терпить, не може дихати. Нарешті вирішили уділити їй Таїнство Єлеопомазання, думають, що не доживе до ранку. У сусідній келії все приготоване до похорону. 

Тереза важко страждає аж до 6 серпня: туберкульоз опановує праву частину легенів. Тереза вже не покине інфірмерію. Перед її ліжком поставили фігуру Божої Матері Усміхненої. 

Терезою опікується сестра Станіслава, офіційна медсестра спільноти, але, з огляду на її вік, їй допомагає сестра Женев’єва, яка дуже рада цим обов’язкам. 

Мати Агнеса від Ісуса отримала від настоятельки, матері Марії від св. Гонзаги, дозвіл опікуватися своєю сестрою в ранкову пору, нотує останні слова Терези. Не думає, що вони будуть цінними, робить це для себе: її материнський біль пом’якшують ці «дрібки», які так активно збирає. 

Інших сестер рідко впускають – її здоров’я треба берегти. 

Тереза не може продовжувати Рукопису. Але ще напише довгі листи до свого духовного брата, семінариста Белльєра, прощальний лист до о. Роланда, місіонера в Китаї, два листи до родини Герен і кілька записок до сестер. 

Не має вже сили читати. Біля ліжка лежать: Євангеліє, Наслідування Христа, Духовна Пісня і Живе полум’я Любові. Тексти, в яких Тереза знайшла себе, помічені хрестиком. 

Розвиток хвороби затримався на кілька днів, від 6 до 15 серпня. Це час відпусків. Лікар Корнієр виїжджає з родиною з міста. Він ще ствердив, що туберкульоз перекинувся на ліву частину легенів. Виписує "дрібні ліки". Після довгих вагань і консультацій з лікарем родина Герен виїжджає до Віх, де дядько лікується. 

Дуже швидко болі стають нестерпними, пухнуть ноги. Мати Марія від св. Гонзаги погоджується, щоб викликали лікаря Ніла, який жив у Куен. Він одружився з Жанною Герен, кузинкою Терези. Про свою зустріч з Терезою напише: "Поцілував нашу малу святу в чоло, за дядька, за маму і за всю родину. (…) Права частина легенів повністю знищена і розкладається. Ліва частина знищена частково". Сестра Марія від Євхаристії пише до свого батька: "Франсуа сказав нам, що туберкульоз дійшов до останньої стадії". 

У такий спосіб заборонене слово було згадане: воно не залишає жодних ілюзій на одужання. У четвер, 19 серпня, в свято св. Гіацинта, Тереза останній раз приймає Причастя. Жертвує Причастя в намірі екс-ченця Гіацинта Лойсона (1827-1912), колись провінціала кармелітів, який у 1869 році відійшов від Церкви. Відкинув непомильність Папи (проголошену у 1870 році І Ватиканським Собором), одружився з американською вдовою, протестанткою Меріман, і мав з нею сина. Заснував "католицьку галі канську церкву". Скандал у Франції і в Європі великий: Лойсон був дуже відомою особою, товаришем Ньюмана і Монталємберта. У всіх кармелітських монастирях заборонено його згадувати. Але сестра Тереза вже з 1891 року називає його своїм "братом" (L 129). Молилася за нього аж до смерті, доказом чого є останнє Причастя. 

У тамті часи обряд Єлеопомазання був дуже довгим і складним. Тереза така немічна, що не може його витримати: не зможе вже приступати до Причастя. Сестри в шоку. 20 серпня увесь день плаче у великому неспокою. 

У неділю, 22 серпня, входить у фазу найгостріших страждань. Визнає: "Не маєте поняття, що означає стільки терпіння… Ні! Треба самій через це пройти…" (DE 22.8). Це "день безперервного страждання". 

Живіт починає сильно боліти, що ще більше впокорює хвору. Пізніше будуть говорити про "гангрену кишок" з усіма наслідками. Цей біль змушує її "кричати", і Тереза не може стриматися від "стогонів". 

Лікар Ніл з сім’єю поїхав на прощу до Люрду, отож лікаря біля неї немає. Хвора страждає "аж до безумства", говорить, що "якщо би я не мала віри, то не вагалася би покінчити життя самогубством"(PA204). 

У п’ятницю, 27 серпня, раптово настає полегшення, яке триватиме 19 днів. Сестри пересувають її ліжко так, щоб через вікно могла бачити сад. 

Але вона дуже слабка. У понеділок, 30 серпня, її виносять надвір, де сестра Женев’єва робить фотографію. Це остання фотографія живої Терези. 

Лікар Ніл повертається з Люрду і відвідує Терезу: половина легенів повністю знищена. Лікар дорікає матері Марії від св. Гонзаги, що не викликала лікарів до так важко хворої. Останній раз відвідає її 5 вересня. 

Здається, що відбувається одужання, бо до хворої повертається апетит, який родина Герен задовольняє так, як може. 

У середу, 8 вересня, святкують сьому річницю урочистих вічних обітів Терези, а 11 вересня Тереза ще сплела два вінки для Матері Божої Усміхненої. 

Лікар Корнієр повертається 10 вересня. Шокований станом здоров’я Терези. Наступного дня здоров’я погіршується. 

Корнієр говорить, що їй залишилось два тижні життя. 

20 вересня мати Марія від св. Гонзаги відвідує Терезу; вражена її виглядом, викрикує: "Що це має означати, така худа дівчинка?" "Скелетик!", – відповідає Тереза, яка користується кожною нагодою, аби розрадити сестер. Наступного дня не може дихати, легені не хочуть функціонувати. Вона задихається: "Мамцю! мені бракує земного повітря, коли Добрий Бог дасть мені повітря Неба?.." (DE 28.9.1). 

Останні два дні – конання у буквальному значенні. У середу вона хрипить. З шостої ранку спільнота в інфірмерії відмовляє молитви за вмираючих. Хвора не втрачає свідомості. Час від часу їй подають сироп з морфієм. Лікар Корнієр відвідує її останній раз. Тереза запитує мати Марію від св. Гонзаги: "Чи це агонія?... Ніколи не навчуся вмирати!" (DE 29.9). 

Ввечері остання сповідь перед о. Фоконом, надзвичайним сповідником Кармелю; капелан, о. Юф, дуже хворий, помре за тиждень. Виходячи від Терези, о. Фокон говорить настоятельці: "Що за красива душа! Здається, що утверджена в благодаті". 

Хвору не можна залишати саму: нею опікуються сестра Марія від Пресвятих Дарів і сестра Геновефа. Тереза майже не спить: молиться до Богородиці і, щоб не розбудити сестер, тримає в руці склянку. Мати Агнеса від Ісуса спить у сусідній келії. 

Вранці до неї прийшли рідні сестри, Тереза шепоче: "Це конання без жодної втіхи…". 

Післяобідня пора 30 вересня драматична. О 14.30 Тереза неймовірним зусиллям підноситься на ліжку. Її голос "ясний і сильний". Її руки "сині". Молиться: "Мій Боже! Змилуйся наді мною!... Келих повний… Повний по самі вінця!... Ніколи не навчуся вмирати!" (DE 30.9). 

О 16.30 вся спільнота зібралась в інфірмерії. Дві години підряд Тереза страшно харкає, все тіло тремтить. Стікають великі краплі поту. Час від часу чути тихі окрики. 

О 19.00 мати Марія від св. Гонзаги посилає сестер до своїх праць. Мати Агнеса від Ісуса, вражена конаннями сестри, виходить з келії і йде молитися до фігури Пресвятого Серця, яка стоїть у коридорі, просить у Бога, щоб сестра не впала у розпач. 

Настоятелька бачить, що це вже кінець. Наказує дзвонити і відкрити всі двері. Сестри клякають біля ліжка Терези. Хвора стискає в руках хрестик і виразно говорить: "Люблю Його… Мій Боже… люблю… Тебе!" 

Раптово підносить очі і її обличчя стає неймовірно красивим. Перебуває у такому стані, з очима, зануреними в фігуру Богородиці, "упродовж одного Вірую". Потім зсувається, заплющуючи очі, на бік, з таємною посмішкою на устах. Не дихає – 19.20. Сестра Геновефа сфотографувала її відразу після смерті. 

Наступного дня її тіло поклали в хорі, біля гратів. Буде там аж до неділі. Починають з’являтися сліди розкладання тіла. Труну закривають. 

На цвинтарі Кармелю вже не було місця. Родина Герен викупила для Кармелю місце для нового цвинтаря. В понеділок, 4 жовтня, тридцять осіб йдуть у похоронній процесії. 

Наступного дня сестри спалюють матрац Терези і сандалі, життя повертається до нормального ритму.