1. Дуже людяна жінка

 

 

Тереза хворіє так, як інші люди: терпить, стогне, плаче, переживає кошмари, їй важко молитися – вона дуже ослаблена. Часто думає про минуле, згадує життя в Буїсонне, школу в бенедиктинок, дев’ять років у Кармелю. Любить природу: квіти, овочі, тварин. Увесь цей час вона чуйна і вразлива. Фізична слабкість часом доводить її до сліз, часом плаче від щастя, вдячності до Бога й сестер. Є й сльози Любові!  

Як вона могла у таких обставинах проявляти стільки радості? "Смішить усіх, хто до неї приходить. Коли перестає плакати й починає розповідати, падаємо зі сміху, вона така весела… Мені здається, що помре, сміючись, така вона радісна…", – пише її кузина, Марія від Євхаристії. 

"Пустощі" хворої не рідкість, проявляються навіть у найбільш драматичних ситуаціях. Вона дуже любила Теофана Венарда, молодого мученика, місіонера у В’єтнамі (1829-1861), за те, що завжди був веселим. Тереза сповнена гумору, часом чорного, коли дивиться на речі, приготовані для її похорону, вважає їх дуже огидними! 

Жартує, щоб розвеселити засмучених сестер. Часто розмовляє з нормандським акцентом. Жартує з солідного лікаря, їй не подобається його вагання. Корнієра називає "Довговолосим Клодіоном"! 

Якщо Тереза часом говорить дитячою мовою, то це не означає, що вдає дитину. Вона оточена сестрами так само, як і під час хвороби в Буїсонне в 1883 році. Який шлях вона пройшла за останні чотирнадцять років! У момент "благодаті Різдва" в 1886 році вийшла, як пише, "з дитячих повивачів" і позбулася своїх вад (A 44v). Не для того, щоб повернутись до них наприкінці життя. 

Такою мовою користується для того, щоб розвеселити сестер. У цьому треба бачити акт відваги і братньої любові. У її ситуації не легко забути про себе й думати про інших. 

Ця радість випливає з чогось глибшого… У червні пише: "Який же інший бенкет могла б подарувати своїм сестрам кармелітка, якщо не духовний бенкет, що складається з приємної та радісної любові до ближнього? Щодо мене, я не знаю іншого й хочу наслідувати Св. Павла, який радів з тими, кого знайшов у радості; правда, він і плакав з тими, хто страждав, і не раз сльози мусять з'явитися на бенкеті, який хочу влаштувати, але завжди буду намагатися під кінець перемінити сльози у радість,оскільки Господь любить тих, хто дає з радістю" (C 28v). "Коли тільки можу, роблю все, що в моїх силах, щоб бути радісною" (DE 6.9.2).