4. Велике прагнення універсальної місії

 

 

В останньому рукописі Тереза пише: "Душа, охоплена Любов’ю, не може бути бездіяльною" (C 36r). Місія "щоб Ісуса любили" не дає їй спокою. Молиться і жертвує за "одного члена її прибраної родини невіруючих", пана Тостена. Останнє Причастя жертвує за екс-кармеліта, Гіацинта Лойсона, який покинув Церкву.  

Але цього не достатньо: її горизонти широкі, універсальні. Вона не може сприйняти, що її місіонерство закінчиться разом з її життям. Чому не продовжувати пізніше? Народжується велике прагнення: чинити добро по смерті. Це найбільше прагнення її життя; чи не має досвіду, що Бог виконав усі її прагнення? Чому би не виконав "найбільше"? Молиться про це і відправляє з 4 по 12 березня "новенну благодаті" до Франциска Ксаверія, Покровителя місій. 

Вдивляючись в ангелів, пише до отця Роланда: "Розраховую на те, що в Небі не буду бездіяльною, моє прагнення – продовжувати працювати для Церкви і для душ, про це прошу доброго Бога і впевнена, що Він мене вислухає. Хіба ангели не займаються нами безперервно і не припиняють споглядати божественне Обличчя, занурені в океан безмежної Любові? Хіба Ісус не дозволить мені їх наслідувати?" (L 254). 

Через три дні мати Агнеса запише ці слова: "Відчуваю, що моя місія скоро розпочнеться; місія притягувати душі до Бога й любити Його так, як я Його люблю… навчати моєї малої дороги. Якщо моє прагнення сповниться, то моє Небо буде на землі аж до кінця світу. Так, хочу, щоб моїм Небом було чинити добро на землі. Це можливо, бо навіть ангели, занурені в щасливе споглядання, чувають над нами. 

Ні, не зможу спочивати до кінця світу – допоки будуть душі, котрі потребують спасіння. Але коли ангел закличе: Час скінчився, тоді спочину і радітиму, бо вибраних буде багато і всі будуть радіти в мирі. Моє серце радіє від цих думок…" (DE 17.7).