3. Актуальність для наших часів

 

  

 

Урочисте проголошення патронату містило глибоке послання, актуальне не тільки століття назад, але й сьогодні. Люди й сьогодні задають собі питання: як сталося, що молода кармелітка, яка в житті не зробила нічого надзвичайного, стала взірцем для активних апостолів Євангелія? Відомий пропагандист її духовності, єпископ Гі Гоше OCD, пише: "17 травня 1925 р. Пій XI записує малу Терезу Мартен до каталогу святих. Через два роки її оголошують заступницею місій у цілому світі на рівні зі св. Франциском Ксаверієм". Дивний парадокс: черниця, яка від п’ятнадцятого року життя ніколи не залишила клявзуру, була поставлена на один рівень з іспанським єзуїтом, який віддав своє життя біля границь Китаю. (...) Та, яка кінець свого життя прожила у темряві, проповідуючи сучасну невіру, стала також заступницею внутрішніх місій. Кардинал Сухард, стурбований думкою про дехристиянізацію мас, занотував 8 вересня 1940 р.: "Відчуваю, що частину послання Святої можна реалізувати. Коли розпочнеться Французька Місія, то Мала Свята йтиме своєю дорогою, бо там вже не буде границь для божественної щедрості. Щоби я тільки міг ефективно працювати над цією справою і вчинити, щоб над нею працювала св. Тереза від Дитяти Ісус"" (Gaucher Guy, Dzieje życia. Św. Teresa z Lisieux. Kraków 1995, str. 223-224).  

Сучасна людина постійно конфронтує своє земне заангажування: повинна відповідати різноманітним вимогам, боротись з численними труднощами, панувати, під впливом технічного розвитку, над землею і земною дійсністю – згідно з Божим планом. Але людині була повірена ще одна справа – Христове тіло, "що ним є Церква" (Кол. 1, 24), тобто справа спасіння світу, прославлення Пресвятої Трійці. Св. Тереза від Дитяти Ісус реалізувала цей глибокий поклик. Дуже рано отримала благодать розуміння цієї фундаментальної вимоги християнського життя, якою є любов до Бога і спасіння душ: "Твоя любов випередила мене вже з дитинства, зростала зі мною, і зараз це відхлань, глибину якої не можу виміряти" (C 35r). Глибина цієї вітхлані в особливий спосіб відкрита в інтенсивному прагненні, вираженому в Історії однієї душі: "я маю покликання бути Апостолом... я хотіла б проходити землею, проголошувати Твоє ім'я й поставити на невірній землі Твій славний Хрест, але, о, мій Улюблений, однієї місії мені було б замало, я хотіла б одночасно проголошувати Євангеліє у п'ятьох частинах світу й на найвіддаленіших островах…..Я хотіла б бути місіонером не лише кілька років, хотіла б ним бути аж від сотворення світу й бути ним аж до кінця віків" (B 3r). 

Аби реалізувати своє прагнення, "більше від всесвіту", Тереза була готова поїхати в далекі країни й водночас усвідомлювала, що перед Господом зникає простір і всесвіт – все стає однією краплиною, і все можна здобути любов’ю. Оспівує це в своєму вірші: "Ах, що для Творця безграничні простори! Цей світ – це тільки мала краплина! Усе поневолює, радість чи страждання, аби горіла любов’ю до Господа" (Błogosławionemu Teofanowi Vénard, 2.02.1897, strofa 6, Pisma, t II, str. 73). 

Після відкриття свого місця в Церкві – бути любов’ю в її серці – Тереза не займається вже нічим іншим: "О, Ісусе мій! я люблю Тебе, люблю Церкву, мою Матір, пам'ятаю, що "Найменший порух ЧИСТОЇ ЛЮБОВІ для неї корисніший, ніж усі інші справи разом узяті" (B 4v). Як кармелітка, яка виконувала найбільш приховану працю, була переконана, що молитва розпалюється разом з вогнем любові. Була повністю щаслива від того, що могла присвятити своє життя молитві, навіть тоді, коли переживала глибоку ніч віри. Коли писала про свої гарячі прагнення, заслона віри була для неї як "стіна, яка підноситься до небес й закриває зоряний небосхил" (C 7v).