f. Есхатологія християнського оптимізму

 

  

 

В "Останніх словах" проявляється те, що назвали "страстями Терези з Лізьє". Йдеться про очищаючі ночі, наповнені хворобою, сумнівами, страхом смерті. Вона ступила на дорогу Кальварії, повністю вірна своєму контемплятивному покликанню: "Я відбувала тоді тяжкі внутрішні випробування, усілякого роду (такі, що іноді навіть роздумувала, чи є взагалі Небо)" (A, 80v). Сила очищення ставала щораз темнішою в останні місяці життя: випила, на взір Ісуса, келих болю аж до дна. Була переконана, що смерть – це "входження в життя" (Лист до о. Белльєра за 9 червня 1897), і склала обітницю, якої вірно дотримується: "Відчуваю, що моя місія ось-ось розпочнеться; місія притягувати душі до любові до Бога так, як я Його люблю…, показування моєї маленької дороги. Якщо милосердний Бог вислухає мої прагнення, то своє небо я проведу на землі. Так, хочу, аби моїм Небом було чинити добро на землі" (Novissima Verba, 17 липня 1897). Завдяки цим геніальним твердженням вона стала відомою і коханою в усьому світі, а ці слова стали перлинами християнської есхатології оптимізму й надії.