КОРОТКА   БІОГРАФІЯ 

ЖИТТЄПИС

святої  Терези  від  Дитяти  Ісус  і

Пресвятого Обличчя

  

Марія Франциска Тереза прийшла у світ 2 січня 1873 року в глибоко віруючій родині Мартен в Алансоні. Її мати, Зелі Мартен (до заміжжя – Ґерен), керує мереживним закладом, а батько, Луї Мартен, за освітою годинникар, ювелір, після продажу закладу в 1870 році займається управлінням справами дружини. Обоє колись хотіли посвятити себе Богові у чернечій службі, тому виховують своїх дітей в атмосфері, сповненій християнськими принципами. Тереза, дев’ята дитина в родині, – наймолодша в сім’ї Мартен. Її завжди оточує ніжність з боку батьків і чотирьох сестер. Тереза активна, вихована дитина. Вона легко навчається, у неї гарна пам’ять. Дівчинка іноді дивує своїх рідних відповідями на запитання. Буває корисливою і впертою.

28 серпня 1877 року від раку грудей помирає Зелі Мартен. Терезі тоді було лише чотири з половиною роки. Пан Мартен після смерті дружини хотів підтримати контакт з її родиною, тому переїхав разом з доньками до Лізьє (листопад 1877). Смерть матері дуже болісно відбилася на характері Терези. Дівчинка втрачає колишній спонтанний радісний стан душі, стає більш вразливою, схильною до плачу. Її записують у пансіон сестер бенедиктинок. Тереза навчається добре, але має проблеми з адаптацією у середовищі ровесниць. Її найстарша сестра, Пауліна, яка заміняла Терезі матір, вступає до Кармелю в Лізьє (1882). Для Терези це болючий удар, ще одне поранення її дитячої психіки. Тереза починає хворіти на дивну хворобу нервового походження. Буде чудовно оздоровлена від недуги завдяки благодаті усмішки Марії.

Тереза старанно готується до свого Першого Причастя, яке приймає 8 травня 1884 року. Причастя стає для неї зустріччю з Живим Богом – Ісусом. Того ж року отримує підтримку у таїнстві Миропомазання. Це таїнство любові захоплює її. У період між Першим Причастям і Різдвом Христовим 1886 року Тереза ще багато разів стикається зі слабкістю своєї психіки. Надмірні докори совісті, постійний брак зв’язку з ровесницями, нарешті вступ Марі (ще однієї сестри) до Кармелю для Терези рівнозначне втраті ще однієї підпори. Усе це ще більше стрясає її крихку особистість. Проте настає мить, коли Ісус захотів зробити те, чого Тереза не могла побороти протягом десяти років. У ніч Різдва 1886 року вона отримала благодать навернення – її раптом було звільнено від дитячих недосконалостей і слабкостей. Ця благодать діє так, що Тереза зростає духовно, дозріває. Оздоровлюється також її надмірна вразливість.

У цей період Тереза відкриває в собі запал місіонера, а радше прагнення здобування душ, яке відчував Ісус на хресті. Його слова: «Спраглий я!» стають для неї стимулом до виконання різних справ, щоб привести до Ісуса душі грішників. Одним з них стає згадуваний у газетах убивця Пранзіні. Тереза приймає його як своє перше духовне дитя і вимолює для нього благодать жалю біля гільйотини. У той самий час конкретизується її рішення вступу до Кармелю. Тереза також продовжує свою інтелектуальну формацію, передусім через самостійне читання праць з біології, історії. Батько позичає їй книжку, яку вона назве однією з найбільших благодатей її життя: конференції отця Арміньйон на тему життя майбутнього віку.

У 1887 році Тереза разом з батьком бере участь у паломництві до Рима і в аудієнції у папи Леона ХІІІ. Дорогою Тереза бачить багато чудес природи, архітектури і мистецтва. Проте для неї важливе тільки одне – вона прагне стати черницею, щоб повністю з’єднатися з Ісусом.

У п’ятнадцятирічному віці, після кропітких старань, 9 квітня 1888 року, вступає до Кармелю в Лізьє. Цю подію вона переживає з великою радістю, і водночас без ілюзій щодо життя у монастирі – Тереза застає там все так, як уявляла. У монастирі панує суворий стиль життя, важкий для молодого організму у плані поживи і часу, виділеного на сон. Перебуваючи під одним дахом з двома своїми старшими сестрами, Тереза спілкується з ними дуже рідко. Нарешті молитва, яка була такою «легкою» перед вступом до монастиря, ураз стає важкою, позбавленою втіхи і світла. Усі ці чинники формують життя Терези на подобу пустелі, але саме через цю пустелю Бог веде дівчину, щоб допровадити її до повноти покликання й учинити даром для Церкви. Наставницею кармеліток у Лізьє стає сестра Аґнеса (люба Пауліна), рідна сестра Терези. Для Терези це буде дуже щасливий і творчий період. За порадою однієї сестри Тереза виражає глибину свого серця у віршах, піснях і сценках, написаних з нагоди різних монастирських урочистостей.

29 липня 1894 року помирає Луї Мартен. Довготривала психічна хвороба була болісною не лише для самого пана Мартена, а й для його дочок, яким доводилося терпіти нетактовні питання і плітки щодо батька. Ніщо вже не стоїть на заваді тому, щоб Селін, яка доглядала батька, вступила до Кармелю. Для Терези це виконання найбільшого прагнення.

За порадою матері Аґнеси Тереза починає записувати свої спогади з дитинства і так постає т.зв. «Рукопис А». Це був час у житті Терези, який дуже сприяв справі. Відкривши безодню Божого милосердя і свою «малу дорогу» до святості, Тереза краще розуміє сенс усього того, що досі пережила. У цьому світлі описує події свого дитинства. Не зважаючи на присутність у житті багатьох болісних хвилин (смерть матері, відхід Пауліни і Марі, хвороба і т.д.) настрій її спогадів – радісний, вона оспівує милосердя Господа.

У Неділю Пресвятої Трійці (9 червня 1895) Тереза відчуває натхнення віддати себе як цілковиту жертву Милосердній Любові. Вона пише спеціальний акт, який є кульмінацією її духовної дороги, віддзеркалює програму її життя.

Незабаром молитві Терези було повірено молодого семінариста Белліере. З цього приводу її огортає велика радість. Тереза жертвує за нього молитви і багато добрих учинків. Пізніше їй додасться ще один «духовний брат» – отець Роулланд. Терезі також довірено важливу функцію: вона повинна зайнятися молодими послушницями, які готуються до чернечого життя.

Уночі з Великого Четверга на Велику П’ятницю (з 2 на 3 квітня 1896) почалася перша легенева кровотеча, яка стала симптомом туберкульозу у Терези. Дівчина приховує серйозність цього факту. Її серце, переповнене світлом віри, радіє з приводу швидкої зустрічі з Коханим. Незабаром після Великодня Тереза входить у духовну ніч. Брак почуття віри, спокуса, щоб своє віддання, «малу дорогу» і великі прагнення визнати оманою.

Восени 1896 року під час особистих реколекцій виникає «Рукопис Б». Тереза звертається в ньому до Ісуса, говорить Йому про свої великі прагнення, більші, ніж світ. Вона описує своє велике відкриття, яке водночас є відповіддю на ці великі прагнення; її покликання – любов, любов у серці Церкви, без якої не було б посвяти місіонерів, ревності апостолів і хоробрості мучеників.

Через прогресуючу хворобу Терезу звільняють від усіх занять. Від 1 травня 1897 року матір Аґнеса починає записувати її слова. Тим часом її духовний стан – це й надалі випробування віри. Вона ніби сидить за одним столом з грішниками, тепер досконало розуміючи, яким сумним станом є брак віри. Проте Тереза погоджується на цю боротьбу, також робить часті маленькі акти віри. Щораз слабшою рукою пише останні вірші, щоб зробити приємне сестрам. У період від 3 червня до 11 липня 1897 року постає «Рукопис В», адресований матері Марії від св. Гонзагі. Тереза погоджується на пропозицію матері Аґнеси віддати їй рукописи. Водночас залишає їй право змін у тексті. Передчуває, що історія її душі зможе зробити багато добра.

Помирає Тереза 30 вересня 1897 року близько 19.20. Останні її слова – це визнання того, що було змістом усього її життя: «Мій Боже…, я люблю Тебе!».

Св. Пій Х, папа, назвав її найбільшою сучасною святою. Пій Х беатифікував її у 1923 році, а канонізував у приспішеному порядку 17 травня 1925 року. Двома роками пізніше папа оголосив Терезу Покровителькою Місій на рівні з апостолом св. Франциском Ксаверієм. Тоді Терезу оточив ураган слави і вона стала однією з найбільш адорованих святих Церкви. 19 жовтня 1997 року Йоан Павло ІІ оголосив св. Терезу від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя Вчителем Вселенської Церкви. 

АЛАНСОН

ЛІЗЬЄ 

КАРМЕЛЬ 

ПО СМЕРТІ