1.  УЛЮБЛЕНА   ДИТИНА

 

Народжена 2 січня 1873 року в Алансоні (Ори), охрещена 4 січня у церкві Божої Матері, Тереза Мартен була останньою дитиною в сім’ї з дев’яти дітей. Четверо померли ще в ранньому віці: дві дівчинки і два хлопчики. У момент народження Терези її чотири сестри (Марі, Полін, Леоні й Селін) мали відповідно 13, 12, 10 і 4 роки.

Завше усміхнена, цього разу Тереза насупилася, незадоволена, без сумніву, великим покривалом, за яким заховався фотограф

 

Наприкінці січня пані Мартен дуже злякалася: ентерит, що спричинив смерть її чотирьох дітей, міг забрати й найменшу дівчинку. На початку березня дитині стало дуже зле. Лікар був категоричним: для порятунку дитина має бути вигодувана грудьми. Стривожена пані Мартен вирушає рано-вранці у напрямку до Сомалє, що за вісім кілометрів від Алансона, аби розшукати жінку, яка колись вигодувала двох її хлопчиків. 37-річна Роз Тає годувала тоді свою четверту дитину віком 13 місяців. Знову пішки обидві жінки повертаються разом до міста. Нагодована груддю Тереза засинає і прокидається з усмішкою, її врятовано.

Невдовзі вона залишиться на пансіоні своєї годувальниці й пробуде там цілий рік, котрий стане вирішальним для формування її світобачення. Запахи хліву та скошеного сіна, кудкудахтання курей, спів півня, мукання корови – усе це закарбується в пам’яті дитини. З якою радістю вона прогулювалася в колясці зі своєю годувальницею! Щочетверга Роз ходила на базар до Алансона, щоб продати масло, яйця, овочі й молоко її єдиної корови Русети. Пані Мартен була щаслива, бо знову бачила свою дитину й тішилася з її перших життєвих успіхів. А маленька Тереза зовсім не помічала й не цінувала туалетів та капелюшків клієнток своєї матері. Куди милішим було їй сільське вбрання її годувальниці.

Святого четверга 2 квітня 1874 року дитина назавжди повернулася на вулицю Сен-Блез у Алансоні.

 

Луї Мартен, року народження 1823, дістав сяке-таке виховання на військових полігонах, у гарнізонах свого батька. Він обрав ремесло годинникаря, яке добре узгоджувалося з його любов’ю до точної роботи й усамітнення. У 22 роки Луї Мартен перейнявся думками про монастирське життя. Він пішов був до монастиря Гран-Сен-Бернар, але йому сказали, що вступити туди можна лише вивчивши латину. Юнак сміливо береться за це. Понад рік бере він приватні уроки, але врешті повністю відмовляється від цього плану, визнавши за краще пройти трирічне стажування в Парижі, аби вдосконалити свої професійні знання.

1850 року Луї Мартен починає працювати годинникарем в Алансоні у своїх батьків. Не може бути й мови про відкриття його магазину в неділю. Розваги? Довгі години над вудкою, іноді полювання, вечори з молодими людьми в католицькому гуртку. Мати хвилюється, бачачи сина неодруженим у 34 роки. Але сама, знайомлячись з Алансоном, помічає юну Зелі Герен, надзвичайно обдаровану дівчину… Молоді одружилися 13 липня 1858 року.

Марі Азелі Герен, року народження 1831, також думала стати монахинею, але настоятелька Божого Дому в Алансоні категорично відмовила прохачці. Розчарована, та вивчає ремесло плетіння мережив. Вона так швидко опановує його, що вже у 22 роки живе власним коштом на вулиці Сен-Блез, працюючи спочатку зі старшою сестрою Марі Луїз. Але невдовзі та залишає її, щоб вступити до монастиря Візітасіон у Мансі. Аби якось пом’якшити розлуку з сестрою, Марі Азелі Герен починає листуватися з нею, справляючись з письмовим приладдям так само вміло, як і з голкою. У надзвичайно жвавому стилі вона описує своїй сестрі, а потім і старшим пансіонеркам у Мансі найменші факти зі свого буденного життя. Саме завдяки цьому листуванню ми знаємо цікаві деталі про дитинство маленької Терези. Коли пані Герен отримувала замовлення на товар, вона кожну з плетільниць мережив, котрі працювали вдома, просила виконати якусь певну його частину. У четвер, базарний день, вони приносили на вулицю Сен-Блез результати своєї праці. Азелі перевіряла роботу, при потребі виправляла перед тим, як передати іншій робітниці, і так далі, аж до викінчення комплекту. Азелі була надзвичайно вправна у мистецтві непомітно з’єднувати краї деталей мережива.  

Як директор виробництва, вона мусила дбати також і про збут готового виробу. Цей труд в 1871 році візьме на себе її чоловік, котрий після продажу власного магазину годинників та біжутерії своєму племінникові матиме змогу регулярно навідуватись до паризьких крамниць, щоб якнайдорожче продати бездоганні вироби майстерні його дружини. 

 

ТЕПЛИЙ   РОДИННИЙ   КЛІМАТ

 

 

Не будучи розбещеною ні батьками, ні сестрами, Тереза з самого дитинства перебувала у надзвичайно теплій сімейній атмосфері. «Мої перші спогади, пише вона, пов’язані з дарованими мені найніжнішими пестощами й усмішками. Я також дуже любила тата й маму і засвідчувала їм свою ніжність у тисячу способів, бо була вельми експансивною».

Наділена гарною пам’яттю, Тереза рано почала розказувати маленькі байки. Не маючи й трьох років, вивчила весь алфавіт. Домашні часто змушували її замовкнути, коли вона починала перекривляти садівника чи клієнток, які приходили до них додому. «Вона сміється й розважається цілий день», - записала її мати.

 

СУВОРЕ   ВИХОВАННЯ

 

Починаючи з трирічного віку, Тереза вчиться робити жертви, як Селін – релігійні обряди. Вона почула, що Полін буде монахинею. «Тоді, не знаючи до ладу, що це таке, я подумала: я теж буду монахинею. Це один з моїх перших спогадів, і відтоді я жодного разу не змінила свого рішення».

Уперта дитина. Вона знає чого хоче. «Вона зовсім не така м’яка, як Селін, – відзначає її мати, – і має якусь приховану впертість. Коли вона каже ”ні”, ніщо не примусить її поступитися: якось її посадили до льоху, і вона ладна була радше пробути там ніч, аніж сказати ”так”!» Але Тереза взяла собі за звичку не жалітися, коли її в чомусь помилково звинувачували.

Це правда, що ніхто в домі не зважав на жодну примху найменшої дитини. І в разі якоїсь провини (розбила, приміром, вазу чи одірвала шматок килима) вона вдавалася до нескінченних вибачень. Щаслива дитина, котра досить рано отримує досвід радості, що її вона відчуває, будучи прощеною сповненими ніжності батьками.

Досвід, що готує її до зрозуміння в майбутньому прощення власних гріхів: просити Ісуса покарати її поцілунком!

Все оцінивши, вона пізніше визнає: «Моя щаслива вдача сприяла тому, щоб зробити моє життя приємним».

І раптом усе перевернулося…

 

СМЕРТЬ   ПАНІ   МАРТЕН

 

Наприкінці грудня 1876 року пані Мартен дізналася про те, що фіброзну пухлину, виявлену в її грудях, оперувати не можна. Лікар Нотта, відомий у Лізьє хірург, підтвердив діагноз алансонського лікаря. Хвора продовжує працювати, не впадаючи у відчай і зовні залишаючись життєрадісною й веселою.

Вся родина об’єднується у прагненні отримати від Неба її зцілення. Поступившись перед наполяганнями домашніх, хвора погодилася поїхати до Люрду з трьома старшими дітьми. Вона не зцілилася, але повернулася в Алансон бадьорішою.

Церемонія соборування відбулася 26 серпня 1877 року і глибоко врізалася в пам’ять Терези. «Мені й досі ввижається те місце, де я була поруч із Селін. Ми всі п’ятеро стояли одне за одним відповідно до віку. Сердешний татусь також був там і ридав». Через день о пів на першу ночі все закінчилося. Пані Мартен мало виповнитися 46 років. Батько взяв на руки чотирирічну дочку: «Ходи, обніми востаннє свою бідну матусю».

Коли повернулися з похоронної церемонії, Луїз Марі, служниця, сумно завважила, звертаючись до двох дрібних сиріт: «Бідні малята! У вас більше немає мами!». Селін підбігла до Марі: «Ну що ж, ти будеш мені мамою!» Тоді Тереза підійшла до Полін: «А для мене мамою буде Полін!»