10.  БРАТНЄ   ПЕРО

 

«Мій дорогий братик»

 

ДВА   БРАТИ-МІСІОНЕРИ

 

На прохання двох останніх настоятельок Тереза регулярно листувалася з двома братами-місіонерами: семінаристом абатом Бельєром, який належав до Конгрегації Білих Отців, та отцем Руланом з іноземних місій у Парижі, котрий відслужив першу Месу в Кармелі у Лізьє 3 липня 1896 року перед своїм від’їздом до Китаю.

Тереза завжди мріяла мати брата-священика. Мрія була нездійсненною, адже обидва її брати померли зовсім малими. І ось у 22 роки їй доручають листуватися з братом її віку, майбутнім священиком і до того ж майбутнім місіонером. Лише після закінчення військової служби Моріс Бельєр починає регулярно писати своїй сестрі-кармелітці. Називаючи його «мій дорогий братик», Тереза вмовляє його не піддаватися тяжким спогадам про гріхи молодості. Вона хотіла, щоб він також захоплювався глибинами Божого милосердя. «Відтоді як мені було дано зрозуміти любов Серця Ісуса Христа,пише вона йому,любов ця (я запевняю Вас!) прогнала з мого серця будь-який страх. Спогад про мої помилки говорить мені про милосердя й любов».

Абат Бельєр одягне сутану Білих отців у Тунісі 1 жовтня 1897 року, через день після смерті його сестрички-кармелітки!

Листуючись з отцем Руланом, Тереза намагалася відволікати його од тяжких дум, розповідаючи йому, наприклад, про пригоди омара, якому вдалося втекти із казанка, куди його вкинули. Але вона знала, що її брат ризикує померти мучеником, як це сталося недавно з одним із його братів. Вона пише йому: «Коли я буду на небі, я попрошу для вас пальмову гілку мученика і буду поруч з вами, підтримуючи вашу руку, щоб вона підняла без зусиль цю славну гілку!»

 

ОСТАННЯ   КЕЛІЯ   ТЕРЕЗИ

 

Наприкінці минулого століття у кімнаті кармелітки стола не було. Тереза написала свою кореспонденцію (220 листів чи записок), вісім веселих одноактних п’єс, а також – на прохання оточуючих, починаючи з 1893 року – 54 поезії, що були майже всі присвячені відзначенню якоїсь події в общині (дня народження чи заняття монахинь), і головне – три рукописи, що їх буде опубліковано після її смерті під назвою «Історія однієї душі», сидячи на маленькому ослінчику, розмістивши письмове приладдя на колінах.

 

ОПИС   КЕЛІЇ   ТЕРЕЗИ

 

Її обстановка дуже проста, цілком схожа на ту, яка була у святої Терези Авільської в XVI столітті. Ліжко складалося з дошки на двох підставках та солом’яного матраца. На ослоні – гасова лампа та пісковий годинник. Через обітницю бідності наприкінці минулого століття кармелітки не носили годинника, навіть якщо вони були, як Тереза, доньками годинникаря! У кожній приймальні, як і в кожній келії, був пісковий годинник, який відміряв півгодини дозволеного візиту відвідувачів.