11.   ЖАХЛИВА   НІЧ

 

«Потрібно здійснити подорож, у цьому похмурому

тунелі, щоб мати уявлення про Його темряву».

 

ПЕРШИЙ   НАПАД   КРОВОХАРКАННЯ

 

Увечері Святого Четверга 3 квітня 1897 року Тереза була в костелі, доки не пробило північ. Лігши спати, вона відчула якусь хвилю, що піднімалася, клекочучи, до рота, її лампа була вже погашена, і Тереза не поцікавилась, що саме вона тільки-но виплюнула. Вона заснула. Прокинувшись уранці й відчинивши ставні, Тереза побачила, що її хустинка уся в крові. Яка радість! Вона глибоко переконана, що Ісус у день річниці Своєї смерті запрошує її прийти до Нього.

Тереза про все розповіла настоятельці й додала: «Я не страждаю, матінко, і прошу вас дозволити мені продовжувати піст до кінця». Мати Марія де Гонзаг не розуміла серйозності ситуації. Вона дозволила Терезі працювати, ніби нічого не сталося. А та продовжувала пеститися й мити скло на дверях монастиря, стоячи на стільчику на протягах. «Надія піти на Небо, - напише Тереза наступного року,сповнила мене радістю».

Наступної ночі стався новий напад. Цього разу сумнівів не було: Небо зовсім близько.

 

НАСТАННЯ   ТЕМРЯВИ

 

Тереза пережила свято Пасхи у великій радості, її бажання йти назустріч своєму Коханому скоро здійсниться. «Я раділа тоді з віри настільки живої і світлої, що думка про Небо була повним моїм щастям, я не могла повірити, що існують безбожники без віри. Я вважала, що вони говорять протилежні власним думкам, заперечуючи існування Неба».

Тереза на своєму ліжку страждань

Після жахливих страждань, що тривали два останні тижні серпня 1897 року (причиною був туберкульоз, що вразив її кишківник), 27 серпня у Терези настало тимчасове полегшення. 30 серпня її занесли до монастиря якраз перед відкритими дверима хорів. Це її останній прихід до причастя. Сестра Женев’єва зафіксувала на фото, як вона обривала листя з троянд на своєму розп’ятті.

Через місяць, 30 вересня, настала довга й жахлива агонія. «Якби ви тільки знали, що таке задихатися, - каже Тереза до матері Агнес. – Боже мій пожалій Твою доньку».

О 19 годині 20 хвилин вона востаннє поглянула на своє розп’яття, шепочучи: «О, я люблю Його! Боже мій… я люблю Тебе». Це був кінець.

Але ще 9 червня вона написала абату Бельєру: «Я не помираю, я вступаю в життя!»

Але в перші дні пасхального тижня сутінки заполонили її душу. Хтозна, може матеріалісти мають рацію? Що нам доводить існування Неба? Коли людина помирає, що від неї залишається?

Уже в 1891 році іноді запитувала себе: «Чи є якесь Небо?» Але ці затьмарення швидко минали. Тепер же спокуса була дуже надокучлива. Диявол намагався переконати її, що після смерті вона «піде в ніч небуття».

Випробування було ще жахливішим від того, що під сумнів ставилось найзаповітніше її бажання: робити добро після смерті. Свята матінка Женев’єва померла п’ять років тому, але ніщо не свідчило про продовження її життя на тому світі. На її могилі не відбулося жодного чуда. Навіщо ж тоді жертвувати собою?

 

ПЕРЕМОГА    ВІРИ

 

Як Тереза пережила це затьмарення? Вона не аналізувала доказів, спроможних переконати її в неможливості життя після смерті. Вона задовольнялася тим, що казала Ісусу: «Я вірю Твоєму слову, Твоїй обіцянці; я вірю у воскресіння тіла і вічне життя».

Щоб продемонструвати справжню віру в це, вона дотримується поради, яку дав їй отець Годфруа Мадлен на зібранні общини у жовтні 1896 року: «Постійно носіть у вашому серці слова Символу Віри».

Ніколи не роблячи півділ, Тереза вирішує переписати цю пораду кров’ю і наклеїти аркушик на форзаці Євангелії, яку постійно носила з собою. Якось вона записала навіть крик віри на аркуші паперу: «Боже! З підтримкою Твого милосердя я готова пролити всю мою кров за будь-яку статтю Символу». Цей вигук вона повторювала без кінця. «Я певна,пише Тереза в червні у своєму останньому рукописі,що тільки за останній рік я зробила більше вчинків, які доводять мою віру, ніж за все попереднє моє життя».

Одне слово, навіть маючи розум, сповнений жахливих сумнівів, Тереза продовжує вірити, і вірити непохитно. Господь ніколи не обманув її сподівань. Він, звичайно, назавжди залишить її біля Себе, навіть якщо її зовсім невтямки, як таке можливе.

Вона справді «щаслива» витримати цю ніч для спасіння своїх невіруючих братів. «Попри випробування, що відібрало у мене будь-яку втіху, я водночас можу вигукнути: «Господи! Всі Твої дії дарують мені радість». Цю строфу псалма вона написала на останній сторінці своєї кишенькової Євангелії поруч з текстом «Вірую».