12.   ТА,   ЩО   СІЯЛА   ТРОЯНДИ

 

«Після моєї смерті я впаду дощем із троянд»

 

ОБІЦЯНКА   ТЕРЕЗИ

 

Тереза гадала, що замальовки вічного спокою недосить, аби відтворити щастя на Небі. Тема була дуже близька їй. Щовечора, піднімаючись двадцятьма трьома сходинками, що вели до її келії, вона могла прочитати на стіні висловлювання: «Сьогодні трохи роботи, завтра – вічний відпочинок».

Але Тереза відчувала, що, оскільки вона зовсім не знає, скільки їй відведено часу для апостольських діянь, смерть дозволить їй здійснювати їх більш інтенсивно.

У останні місяці життя вона повторює то одним, то іншим: «Коли я піду, не думайте, що я лише дивитимусь на вас згори, з Неба. Ні, я спущуся!» 30 липня 1896 року вона пише отцю Рулану, який готувався до поїздки на Далекий Схід: «Мій брате, для Бога не існує проблеми відстані, тож вона ніколи не зможе розділити наші душі, смерть навіть зробить наш зв’язок ближчим. Якщо я скоро піду на Небо, я попрошу Ісуса відвідати Вас у Сю Чуані, і ми разом продовжимо наше апостольство».

Тереза з трояндами

Цей малюнок, зроблений Селін у 1912 році й надрукований в «Історії однієї душі», починаючи з 1925 року був дуже поширений у вигляді картинок і листівок

 

Троянди та їхні колючки

Саме на прохання монсиньойра де Тей, Селін намалювала в 1912 році картину «Тереза з трояндами». У своєму вересневому рукописі 1896 року Тереза використовує поняття квітів, щоб висловити своє рішення любити Ісуса у найменших деталях буденного життя: «Коханий мій… у мене немає іншого способу довести Тобі любов, як тільки кидати квіти, тобто не пропустити жодної найменшої жертви, жодного погляду, жодного слова, скористатися найменшими речами і зробити їх з любов’ю…»

Не колючки на трояндах заважають нам співати. Тереза казала: «Я співатиму навіть тоді, коли змушена буду збирати мої квіти серед колючок. Мій спів буде тим мелодійнішим, чим довшими й гострішими будуть колючки».

 

 

Думка, що ангели піклуються про нас, постійно перебуваючи поруч з Богом, була ще одним доказом, який вона згадувала, аби підкріпити своє передчуття.

Нарешті, «Життя святого Луї де Гонзага», читане у їдальні Кармелю в перші місяці 1897 року підсилювало її переконання, що короткий строк життя зовсім не завадить плідності її дій.

Саме уривок із цієї біографії навіяв Терезі її знаменитий вислів про «дощ із троянд». Там є історія про одного доброго каноніка, котрий попросив святого Луї де Гонзага зцілити його і побачив, як той зробив над його ліжком дощ із троянд на знак зцілення… «Я також після моєї смерті, - сказала вона своїй хрещеній на наступній рекреації, - впаду дощем із троянд».

 

ДОЩ   ІЗ   ТРОЯНД

 

 

У понеділок 4 жовтня 1897 року Терезу було поховано на міському кладовищі. Кілька чоловік, які супроводжували похоронний візок, і гадки не мали, що тисячі паломників пройдуть цим шляхом упродовж більш як чверть століття, аби помолитися на її могилі.

Завдяки публікації рукописів Терези про неї дізналися дуже скоро. До неї моляться. Незліченні благодаті (зцілення і Преображення) були отримані за її посередництвом, її мощам поклонялися.

У 1903 році молодий шотландський священик абат Тейлор, який був проїздом у Лізьє, зустрівся з сестрами Терези і порадив їм виступити за її канонізацію. Кармелітки були здивовані: ніщо в житті їхньої сестри не засвідчувало нічого такого. Але ідею все ж було здійснено. «Сестричку Терезу» буде канонізовано народом задовго до її канонізації Ватиканом.

Призначений 13 липня 1906 року єпископом Беє із Лізьє отець Лемоньє не поспішав відкрити справу канонізації. Але 26 травня 1908 року на могилі Терези відбулося дивовижне зцілення: Рен Фоке, сліпа дівчинка чотирьох років, отримала зір. Чудо глибоко вразило жителів Лізьє, не дуже впевнених у тому, що їхню землячку може бути канонізовано. Оскільки вік дитини виключав усілякі сумніви, монсеньйор Лемоньє, підштовхуваний обставинами, дає згоду на відкриття процесу канонізації.

У 1921 році папа Бенедикт XV, говорячи про доброчесні діяння Терези, виголосив з цього приводу чудову промову про духовне дитинство.

Папа Пій XI  мав радість розробити останнє прославлення Терези, яке було вирішальним, її беатифіковано в 1923 році, канонізовано 17 травня 1925 року. Півмільйона людей прийшли до Риму, аби влаштувати овацію тій, яку вони віднині могли називати «Свята Тереза імені Немовляти Ісуса і Пресвятого Лику».