2.  ЩАСЛИВА   ПРИЧАСНИЦЯ

 

«Це був поцілунок любові»

 

СИРОТА-ПЛАКСА

 

Тереза в 13 років,

Лютий 1886

Після смерті пані Мартен сім’я переїхала до Лізьє, щоб жити ближче до брата покійної, Ізідора Герена, котрий мав на головній площі міста власну аптеку. Тереза радісно зустріла там двох кузин – Жанну і Марі, але ще більше її полонила тепла атмосфера Бюїсоне, свого нового місця перебування.

Навіть якщо Тереза не плакала одразу, смерть матері глибоко її вражила. Вона тепер могла плакати з нічого.

До восьми з половиною років вона не ходила до школи. Вчительками їй були дві старші сестри, а батько, який жив тепер зі своєї ренти, щодня після обіду водив її на прогулянку.

3 жовтня 1881 року Тереза вступила напівпансіонеркою до бенедиктинського монастиря Лізьє. Шок був тривалим. Успіхи в навчанні, що їх вона мала попри аж надто юний вік, викликали заздрощі. Пізніше вона визнає, що п’ять років у абатстві були найсумнішими в її житті.

 спальна в пансіоні бенедектинок

2 жовтня 1882 року – повторне, ще важче повернення до школи. Полін, її друга мати, вступає до Кармелю під ім’ям сестри Агнес. Розлука була жахливою, адже сирота наївно уявляла, що старша сестра чекатиме її, аби разом вступити до Кармелю.

У грудні Тереза захворіла, й увечері на Пасху в неї починається нервова лихоманка, яка триватиме півтора місяця. Не усвідомлюючи того, вона зреагувала нервовою кризою на обман, від якого страждала після вступу Полін до Кармелю.  

 

ПОСМІШКА   ДІВИ

 

Уся сім’я об’єднується, щоб отримати від Неба зцілення дитини. У паризькому храмі Нотр-Дам де Віктуфр протягом дев’яти днів було відслужено св. Меси. 13 травня 1883 року на свято Трійці Тереза повернулася обличчям до статуетки, що стояла біля її ліжка, глянула на неї і…

«Раптом Пресвята Діва здалася мені такою прекрасною – ніколи доти я не бачила нічого прекраснішого. Її обличчя випромінювало невимовну ніжність і доброту, але те, що глибоко запало в мою душу, була чарівна усмішка Пресвятої Діви».

Тереза одужала, хоча пізніше їй ще доведеться переконати себе, що усмішка Діви не була ілюзією, її хвилювання, пов’язане з цим, зникне аж у листопаді 1887 року в Нотр-Дам де Віктуар перед паломництвом до Рима.

 

ПЕРШІ   КРОКИ   У   СВІТІ

 

Після одужання Терезу неодноразово запрошували до своїх маєтків батькові друзі, доброчесні буржуа Алансона, і вона хутко зрозуміла, яке честолюбство могло заполонити її серце. Але до адресованих їй компліментів вона була байдужа.

«Я б могла сказати, що саме під час мого перебування в Алансоні відбувся мій перший вихід у світ. Навколо мене були тільки щастя і радість: мене радісно приймали, пестили, мною милувалися, одне слово, моє життя упродовж двох тижнів було всіяне лише квітками… Зізнаюся, таке життя приваблювало мене. Мудрість має рацію, кажучи: «Чари мирської суєти спокусять навіть розум, віддалений від зла». У десять років серце легко дозволяє себе обманути. Я розглядаю як велику благодать те, що не залишилася в Алансоні. Друзі, яких ми там мали, були занадто світськими, мирськими. Вони добре вміли поєднувати земні радощі зі службою Богові».

 

«ВЕЛИКИЙ   ДЕНЬ»

 

Це навчальний рік підготував її до Першого Причастя, найщасливішого періоду її дитинства, про який вона скаже згодом: «Безхмарний спогад».

Протягом двох місяців, що передували «великому дню», вона щоденно приносить Ісусу в середньому по 28 жертв, записуючи це з радістю до щоденника, якого зробила їй Полін.

Після повернення додому за порадою абата Домена, священика при пансіонаті, вона приймає три рішення: «Я не падатиму духом, я щодня проказуватиму «О, згадай» до Пресвятої Діви Марії, я намагатимуся стримувати свою гординю».

Згадуючи своє Перше Причастя, вона напише: «О, яким нічним був перший поцілунок Ісуса для моєї душі! Це був поцілунок любові: я почувалася любимою і відповідала: «Я вас люблю, я піддаюся вам назавжди…» (…) Тереза зникла, як крапля води, що губиться в лоні океану, Ісус залишився сам, Він був Володар, Цар».

Під час подячного молебня вона відчула, як сльози течуть по її обличчі. Багато хто з її подруг гадали, що сирота оплакує відсутність своєї матері. «О, ні! Відсутність мами; не завдає мені болю. (…) Хіба небо не було в моєму серці, і мама хіба ж не посіла там свого місця вже давно?! Так, приймаючи візит Ісуса, я також зустрічаю і мою дорогу маму».

 

ДІВА   З   УСМІШКОЮ

 

Загальновідомою стала сьогодні статуетка на ймення «Діва з усмішкою» через чудесне зцілення, що його отримала Тереза в Буасонне 13 травня 1883 року. Луї Мартену цю статуетку подарували, коли був ще не одруженим. Після одруження вона стала центром літургії в його домі. 1894 року, після його смерті, статуетку перевезли до Кармелю, і Тереза поставила її в передпокої своєї келії. Від цього її набожність набула нової сили. Саме перед «Дівою з усмішкою» 11 червня 1895 року вона разом з Селін проголошує свій Акт посвяти милосердній Любові. Коли 8 липня 1897 року її відвезли до лазарету, Тереза знайшла там статуетку свого дитинства: її поставили на столик навпроти її ліжка. 30 вересня о 18 годині, вона довго на неї дивилася. Померла Тереза годиною пізніше.

 

МОНАХИНІ   ВЕДУТЬ   УРОКИ

 

Абатство Нотр-Дам дю Пре, де вчилася Тереза, було одним із найстаріших монастирів Нижньої Нормандії. Ще Гійом Завойовник 1046 року дав бенедиктинським монахиням у володіння землю в місті Лізьє. Після революційної бурі Наполеон дозволив їм повернутися до їхнього абатства за умови, що вони відкриють школу. Імператор справді примусив монахинь-споглядальниць взятися до певної діяльності (догляд за хворими, освіта дітей).

За часів Терези пансіонат приймав близько 80 учениць, поділених на шість класів. Кожен клас, і собі поділений на дві групи, мав лише дюжину учениць.