3.  ПІДЛІТОК,   СПОВНЕНИЙ   ЖИТТЯ

 

«Я почала, так би мовити, біг велетня»

 

ПРЕОБРАЖЕННЯ   ТЕРЕЗИ

(РІЗДВО  1886)

 

Роком пізніше у дівчини-підлітка починається криза скрупулів, яка триватиме півтора року. Найвірогідніше, гризоти сумління, що не давали їй спокою, були пов’язані головно з невинністю, і це дозволить їй зрозуміти свою кузину Марі Герен і дати їй пораду, коли та зізналася, що не наважується більше йти до причастя через те, що в столичних музеях вона бачила оголені статуї. Сама ж покірна Тереза зізнавалася на сповіді лише в тих гріхах, про які дозволяла їй говорити її хрещена, і робила це так уміло, що ніколи її сповідники не помічали того, що вона називала своєю «гидкою хворобою».

15 жовтня 1886 року Марі вступає до Кармелю під ім’ям Марії Пресвятого Серця. Втративши довірену особу, Тереза звертається до своїх сестер і братів, які померли ще зовсім малими, аби отримати благодать зцілення від скрупулів. Криза зникає повністю наприкінці місяця. Але Тереза продовжує хандрити з нічого. Як зможе вона стати монахинею, якщо Бог не вилікував її від цієї хворобливої надчутливості?

Якраз на Різдво, по повернення з нічної св. Меси, станеться те, чому вона згодом дасть назву «повне Преображення». Натомість розплакатися після зробленого батьком зауваження, вона стримала сльози й почала розгортати подарунки, що лежали біля каміна, так, наче батько нічого й не казав. Вона вже не колишня Тереза. Ісус змінив її серце. «За одну мить,напише вона,Ісус вчинив те, чого я не могла зробити впродовж десяти років, вдовольняючись своєю доброю волею».

Так починається третій період її життя, найпрекрасніший з усіх. Сирота віднайшла силу душі, втрачену в момент смерті її матері.

«Сильний і могутній Бог» із ясел, я Яким вона щойно поєдналася, знову і назавжди повернув їй сили.

 

ПРЕОБРАЖЕННЯ   ВБИВЦІ

(31  серпня  1887)

 

У 1884 році, коли їй було 14 років, Тереза відкривається для світу і йде від одного відкриття до іншого, її все цікавить, особливо наукові й історичні твори. Селін навчає її малювання.

Вона з ентузіазмом читає «Лекції» абата Арменжона, свою першу духовну книгу.

Якось у неділю, в липні, з її молитовника випадково випало зображення Розіп’ятого Ісуса. Тереза глянула на нього і тут же була вражена думкою, що Його кров крапає на землю, а ніхто й не думає її зібрати. І вона твердо вирішує все своє життя залишатися біля підніжжя хреста, щоб збирати цю дорогоцінну божественну росу на користь грішників.

За кілька днів у Терези з’явилася можливість виконати своє рішення на практиці. 13 липня 1887 року Анрі Пранзінні був засуджений до смертної кари. Вона захотіла будь-що врятувати його.

Пранзінні був першим «великим грішником», заради якого Тереза витратила стільки сил. Описуючи деталі потрійного вбивства, яке він вчинив на вулиці Монтель у Парижі, тогочасні газети наголошували на вкрай неприборканій вдачі злочинця. Одначе, попри вагомі докази, що свідчили проти нього, він не виказував і тіні покаяння. Більше того, затято доказував свою невинність.

Ця кримінальна справа була на вустах у всіх. «Все показувало, що він помре, так і не розкаявшись, – пише Тереза. – Я запрагла за будь-яку ціну не дати йому потрапити до пекла». Для Терези це справді була надзвичайно складна проблема. Йшлося про спасіння великого грішника від жахливої небезпеки, що над ним нависла. І далі впертий у своїй брехні й небажанні розкаятися, він ризикував тим, що міг навік позбавитися радості жити з Богом. Отож вона примножила свої молитви і жертви, аби домогтися його Преображення, і замовила заради нього св. Месу. Маючи певність, що Ісус виконає її бажання, вона просить знака про дійову переміну Пранзінні: «Просто для мого заспокоєння, бо це моя перша дитина».

В останню мить Пранзінні попросив у тюремного священика розп’яття, бо він був пов’язаний з благодаттю, отриманою Терезою в липні. Саме зуздрівши рани Розіп’ятого Ісуса, вона відчула, що її серце загорілося бажанням рятувати численні душі.

Немає жодного сумніву, то Ісус бажав її вступу до Кармелю для порятунку багатьох інших душ.

 

БИТВА  ЗА  ВСТУП  ДО  КАРМЕЛЮ

 

Вона хотіла б туди вступити на річницю свого різдвяного Преображення. На Трійцю батько вже дав згоду на це. Але канонік Делатрост, настоятель монастиря кармеліток, був невблаганний: нехай Терезі виповниться 21 рік, перш ніж вона приєднається до своїх сестер у монастирі. Якщо тільки єпископ де Беє не дасть зеленого світла!.. На жаль, візит до пана Гюгонена 31 жовтня не зарадив справі.

Тоді Тереза вирішує скористатися паломництвом до Рима, яке вона мала здійснити за кілька днів із Селін та батьком, аби спитати дозволу на колінах перед Львом XIII, вона висловила своє прохання, Тереза наполягала: «О Ваша Святосте, якби Ви сказали «так», усі б були раді!» «Гаразд, гаразд, – відказав Святіший Отець, – ви вступите до Кармелю, якщо цього хоче Бог».

Монсиньйор Ревероні, головний вікарій єпархії в Беє, був розгніваний… Але впродовж усього паломництва він змушений був відзначати зрілість, що її виявляла наймолодша в групі. По поверненні доповідь, яку він представив єпископу, була на її користь. 1 січня 1888 року, напередодні свого п’ятнадцятиріччя, Тереза нарешті дізналася про відповідь єпископа. Він погодився. Але кармелітки трохи відсунули в часі її вступ, аби вона не йшла до Кармелю серед зими й не спізнала одразу ж обтяжливого посту.

 

 

 

Саме у цьому вбранні Тереза прийшла до Беє, щоб зустрітися там з монсиньойором Погоненом. Вона підібрала своє волосся в шиньйон, щоб здаватися не такою юною в очах єпископа. На спині вона носила величезний бант, який тоді прозивали «Капустина» і який пізніше було замальовано на фотографії. Без сумніву, ця деталь одягу не відзначалася особливою красою.

Впадають в око вольове підборіддя Терези та її рішуча осанка. Вона готова на все. За три тижні перед вступом до Кармелю Тереза звірилася одній із своїх сестер, що вона не лякається очікуваних там страждань. «Страждаючи, - пише вона їй, - можна врятувати душі. О Полін, якби в момент моєї смерті я могла мати душу, щоб віддати її Ісусу, яка я була б щаслива! Це була б душа, обіймана пекельним вогнем, яка б благословляла Бога цілу вічність!» У Кармелі Тереза часто переписувала відомі слова Терези Авільської, своєї покровительки: «Я б віддала тисячу своїх життів, аби врятувати одну-єдину душу».