6.  ДУХОВНИЙ   ГЕНІЙ

 

«Я занадто маленька, щоб піднятися

важким шляхом удосконалення»

 

«МАЛИЙ   ШЛЯХ»

 

20 лютого 1893 року матінку Агнес імені Ісуса було обрано настоятелькою. Терезі, якій щойно виповнилося 20 років, було доручено допомагати матінці Марі де Гонзаг, попередній настоятельці, у вихованні новіціаток. Коли через три роки настоятелькою знову стане Марі де Гонзаг, вона збереже відповідальність за новіціат, але попросить Терезу й далі їй допомагати. Вона доручить їй давати новіціаткам щоденну настанову, передбачену Статутом, з 14.30 до 15 години.

Тереза пояснює їм те, що вона відкрила, вчитуючись у Святе Письмо, аби пізнати «характер доброго Бога»: існує «малий шлях», зовсім простий, який дозволяє слабким душам, таким як її душа, – а їх легіон, – досягти святості.

У 1907 році, щоб охарактеризувати інтуїцію Терези, матінка Агнес вживе вислову – «шлях духовного дитинства», що є справді важливим і узгодженим молодою сестрою з уривком Євангелії, де Ісус просить своїх учнів стати «як малі діти» (Мт 18, 3).

Вислів буде сприйнятий різними папами, які говоритимуть про Терезу, – від Бенедикта XV до Івана Павла ІІ.

Сьогодні чимраз видніше, скільки справді цінного відкрила Тереза зі своєю винятково геніальною простотою в усьому багатстві й глибині євангельського Послання.

Наслідуючи її «малий шлях», ми впевнені, що йдемо до «зелених пасовиськ», куди хоче вести нас Господь.

 

ШЛЯХ,   ДОСТУПНИЙ   УСІМ

 

«Малий шлях» спочатку означав для Терези дорогу, якою може йти кожен, існування, яке не містить у собі ні захоплень, ні видовищних розкаянь. З юного віку зачарована особистістю Жанни Д’арк, сповнена бажання й собі стати великою святою, Тереза скоро зрозуміла, що її власна святість «не приверне до себе уваги смертних… і що зовсім не обов’язково звершити щось надзвичайне, аби досягти цього – слід просто сховатися».

Тереза обожнювала Марію, вбачаючи в ній приклад для всіх християн, приречених жити з любові упродовж монотонних днів. Але понад усе було захоплення самим Ісусом, Який закорінив у серці Терези бажання жити схованою з Ним і в Ньому, причаївшись у таємниці Його Лику і тільки Йому виказуючи свою любов.

 

ШЛЯХ   ДУХОВНОЇ   БІДНОСТІ

 

Починаючи з лютого 1895 року Тереза підписувала свої листи як «Зовсім маленька Тереза». Насправді вона щойно глибоко усвідомила, наскільки Господу подобається перетворювати свої творіння, коли ті справді визнають свою повну безпорадність у досягненні святості власними силами.

Досі Тереза послуговувалася зменшувальними словами, аби висловити бажання залишатися схованою від світських очей, не шукати поваги і привітань своїх сестер; віднині вона вживає їх, щоб засвідчити радісну надію. Чим більше вона почуватиметься малою перед Богом, тим більше буде об’єктом Його піклування, бо «справжня любов полягає в приниженні себе».

 

БОГ   ЛЮБИТЬ   НАС   ТАКИМИ,   ЯКІ   МИ   Є

 

20 листопада 1894

  

Тереза старанно вивела кілька разів фразу, де ясно читається твердження про абсолютну безоплатність Божої любові до нас: «Бог жаліє того, кого хоче, і Він прощає того, кого хоче. Отже, це не робота того, хто хоче чи прагне цього, а робота Бога, Який прощає» (Рим 9, 5-6).

Вона дуже часто посилається на лист Павла до римлян, друге послання християнам Реформи, – і стає зрозуміло, що пастир Марк Боне міг сказати єпископу де Беє, що Тереза є святою католицького календаря. Вона знає, що для неї неможливо досягти спасіння завдяки вбранню монахині, вона може його отримати лише як подарунок від Отця. «Ми перед Богом жебраки», – казав перед смертю Лютер. «Я хочу предстати перед Богом «із порожніми руками»,запевняє Тереза у своєму «Акті посвяти».

 

БОГУ   ПОДОБАЄТЬСЯ   НАС   ПРОЩАТИ

 

За кілька місяців до смерті Тереза щиро зізнається своїй кузині-кармелітці Марії імені Євхаристії, що вона не пригадує, щоб відмовила у чомусь Богові, навіть коли була зовсім малою, у віці трьох років. Це зізнання не повинно нас ввести в оману. Незважаючи на виняткову здатність дуже рано відповідати на виклики Господа, Тереза ніколи не забувала про своє становище грішниці.

Але вона зрозуміла, що її слабкість не повинна перешкоджати їй віддатися повністю очисному вогню Любові. Щоб стати приємною посвятою Господу, зовсім немає потреби бути чистою, незаплямованою жертвою, як, скажімо, жертви Старого Заповіту. Досить кинутися з повною довірою у живе полум’я любові, яке все в собі перетворює.

Щодо теми прощення, то Тереза була невичерпною. «Ми, казала вона Марії імені Трійці, – не святі, котрі оплакують свої гріхи, ми радітимемо з того, що ці гріхи служать, аби прославити Боже милосердя».

«Треба, – пояснювала вона сестрі Леоні або абату Бельєру, – наслідувати поведінку дитини, яка, скоївши щось, просить батька «покарати її поцілунком». Чи це не те покарання, яке отримує від батька блудний син? Поцілунок, який переходить у святкову учту!»