9.   ПРОМЕНИСТА    УСМІШКА

 

«Моя радість – бачити Його усміхненим,

коли моє серце у вигнанні»

 

УСМІХАТИСЯ   ВСІМ    СЕСТРАМ

 

З самої юності Тереза навчилася ростити свою любов до Бога з численних вчинків братнього милосердя. У ніч свого Преображення вона пройшла вирішальний етап, відкривши радість справді забувати про себе заради інших. Ця радість буде невпинно поглиблюватись. Вивчивши статут і конституцію свого Ордену, вона завважила, що Тереза Авільська наголошувала на великому значенні щоденної братньої чуйності: «Вважайте себе завжди прислугою всіх інших: вбачайте у кожній з них нашого Господа Ісуса Христа».

У часи Терези моментальної фотозйомки ще не було. Люди, котрих фотографували, мусили залишатися нерухомими сім-вісім секунд перед об’єктивом. Для вдалого знімку Тереза була змушена скривити обличчя. Як наслідок – ми ніколи не бачимо її усмішки, однієї з найважливіших її рис. Це одна з причин, чому ці фотографії Терези опублікували лише у 1961 році. «Це не вона, - казали її новіціатки. – Це не її усмішка!» Тереза справді була істотою, яка випромінює радість. Очевидець того, як у квітні – травні 1893 року сестра Марія імені Ангелів малювала з неї портрет для картини, де представлено всю общину, аби познайомити з нею «Візітасіон дю Ман», пише: «Сестра Тереза імені Немовляти Ісуса – двадцятирічна новіціатка й окраса Кармелю, його улюблениця. Душа завжди спокійна, яка чудово владає собою в усьому й з усіма. Містична, комічна – їй усе підходить… Вона зуміє примусити вас плакати від благоговіння і так само змусить завмирати на наших рекреаціях».

Новіціаткою Тереза добровільно погодилася водити до їдальні сестру Сен-П’єр, монахиню, чиї кінцівки були зовсім спотворені подагрою. Пишучи спогади, вона щиро зізнається, що їй пощастило завоювати прихильність Сен-П’єр у той день, коли зробила для неї зовсім невеличку послугу, перш ніж піти: нарізала хліб і старанно розклала скибочки на тарілці. Стару скалічену жінку особливо зачарувала усмішка, з якою новіціатка завжди казала їй «Добрий вечір», але Тереза дізналася про це набагато пізніше.

Були, навпаки, усмішки, що їх Тереза дарувала неохоче. Це усмішки, адресовані аж до кінця життя сестрі Терезі імені Святого Августина, котра мала «талант у всьому їй не подобатися». Іноді спокуса була така велика, що Тереза залишала кімнату, в якій разом працювали, аби позбутися її присутності. Але Тереза не лишається в полоні цієї антипатії. Вона примушує себе бути біля сестри під час перерви і робити їй усілякі послуги. Вона намагається також дарувати їй найпривітнішу усмішку. Ця усмішка не була лицемірною, оскільки означала справжню любов, любов, яка показує присутність Ісуса в серці кожного.

 

ПРИМУСИТИ    ПОСМІХАТИСЯ    ІСУСА

 

Община Кармелю в Лізьє, сфотографована в понеділок на свято Пасхи 15 квітня 1894 року. На фотографії немає ще чотирьох сестер. Тереза переконувала себе, що вона не повинна надто вболівати за зовнішність. «Людина спиняє свій погляд на обличчі, а Бог дивиться в саме серце».

 

Це переконання утримувало Терезу від зневіри. Вона дуже добре знала, що будь-яке слово, сказане «з найкращими намірами», може бути «інтерпретоване зовсім навпаки». Але воно завжди веселить серце Ісуса, Який радіє всім милосердним учинкам, зробленим навіть для найменшого з Його братів.

Бажання примусити усміхатися Ісуса, втішити Його у разі людської невдячності було одним з найбільших. У своїй делікатності Тереза дійшла до того, що намагалася зберігати обличчя усміхненим навіть тоді, коли страждала. «Господь і так має вдосталь клопотів, залишаючи нас на землі,казала вона. – Хоч би люди не йшли до Нього безупинно, аби сказати, що їм тут зле».