ПОСЛАННЯ

 

НЕБО

 

Серед Терезиних символів, представлених нам Паола Мостарда, ми повертаємося до символу «неба», який був дуже близький родині Мартен.

 

ВТІЛЕННЯ  СВЯЩЕННОГО

 

Природний символ, який часто зустрічається у Терезиних творах – це, безсумнівно, символ неба чи небес. Немає сторінки, де б його не було згадано в тому чи іншому вигляді, із завжди приписаним йому глибоким значенням.

«Небо» – фундаментальний символ в історії всіх релігій, він вказує на спрямований угору рух; це, безперечно, універсальний символ Бога, тому що він стосується того, що вгорі, й що виходить за межі землі. Те, що високо над нами, і що наводить на думку про безмежний простір, представляє втілення священного.

Сама Тереза розповідає, що слово «небеса» було першим словом, яке вона прочитала сама (див. Рукопис А, 13v), а в одному з її листів ми знаходимо спогад, який зачарував Зелі: «Як вона була схвильована, захоплено вимовивши слово «небо» (пор. Рукопис А, 11r).

 

ЦЕНТР  ЗАХОПЛЕННЯ

 

 

Тереза завжди розглядала небо як щось протилежне землі: у Рукописі А красу неба вона протиставляє земній журбі; небо – це наша справжня домівка, а земля – це місце вигнання. Порівнюючи те, що є гарним, а що ні, Тереза вдається до різниці між небом і землею. Вона звертає увагу на цю різницю всюди: чи у красі батькового обличчя, коли він слухає проповідь під час св. Меси, у ці хвилини «він здається вже більше не з цієї землі» (пор. Рукопис А, 17v), чи у скороминущій красі шматочка хліба: «гарна скибочка хліба, яку ти намастила для мене маслом і джемом, змінилася перед моїми очима: замість її яскравого кольору я побачила тільки блідий рожевий відтінок, старий, вицвілий і несвіжий; тоді земля здалася знову такою сумною, що я зрозуміла, що тільки в небі я знайду незатьмарену радість…» (Рукопис А, 14v).

Цей неймовірний уривок про хліб, джем і небо говорять чимало про Терезину споглядальну натуру. Вона була здатна побачити проявлення Бога в усьому, але була сконцентрована на небі, крізь яке розглядала кожний аспект дійсності.

 

МЕТА  ЖИТТЯ

 

У Терезиному розумінні неба можна помітити постійний розвиток. На початку вона думає про небо як про місце, де можна знайти її коханих людей, які померли: малих братів, сестер і батьків (див. Рукопис А, 3v-4r); це місце, куди вона хотіла в дитинстві, щоб, не барячись пішла її мама: «Ой! Я справді хочу, щоб ти вмерла… тільки, щоб ти могла піти на небо» (Рукопис А, 4v); це місце, до якого вона знала точно, що й вона призначена піти, і де вона може побачити написаним своє ім’я: дивлячись на зірки на нічному небі, вона відкриває сузір’я у формі малої літери «Т» і згадує слова з Євангелія: «Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі» / Лк 10, 20. (Рукопис А, 18r).

 

СПІЛКУВАННЯ  ЛЮДЕЙ

 

Для Терези небо все більше наповнене людьми, які люблять її: члени її родини, «блаженні небесні духи і, зокрема, той, кого Бог дав їй за товариша впродовж її заслання» (див. Рукопис А, 40v). Та понад усе – це домівка її Небесної Матінки, дочкою якої вона бажає бути. Тому Тереза, уявляючи родинне життя разом з «Предвічним Небесним Отцем», яке перервалося тут на землі, вже відчуває смак тієї хвилини, коли «опинившись в обіймах Ісуса, вона побачить Небесну Матінку, яка йде до неї з її рідними, татом, мамою та чотирма малими ангелами» (Рукопис А, 41r). Небо для Терези стало чимось більшим, ніж просто місцем; небо стало швидше місцем спілкування з людьми, і остаточно воно стає людиною. У її творах слово «небо» часто написане великими літерами. У день її Першого Причастя, приймаючи Ісуса, вона говорить: «Вся радість неба, що може наповнити серце» (Рукопис А, 35). Воістину, небо було в її душі.

 

НЕБО  В  НАШИХ  ДУШАХ

 

Справді, небо існує всюди, де ми знаходимо людей, яких любимо. Якщо небо – це не якесь конкретне місце, тоді Тереза не може бути відірвана від нього: з моменту, коли небо прийшло в її душу, вона заволоділа Любов’ю назавжди: «Він сходить з неба щодня, щоб знайти інше небо, яке Йому набагато дорожче. Це небо – наша душа, створена на Його подобу, живий Храм Пресвятої Трійці!» (Рукопис А, 48v). Вона додає: «Тепер, коли моє власне небо аж ніяк не менше, ніж Предвічна Любов, я можу сказати разом зі св. Павлом, що ніщо не може відділити мене від Божественного, яке є моєю втіхою!» (Рукопис А, 52v).

 

АЛЕ  ЧИ  ІСНУЄ  НЕБО  ДЛЯ  МЕНЕ?

 

 

У Терезиному розумінні слово «небо» пройшло процес інтеріоризації (внутрішнього засвоєння). На зміну його початкового згадування як місця, прийшло розуміння неба як присутності Божественного. На останніх сторінках першого рукопису ми вперше читаємо про Терезині сумніви щодо існування неба. «Я почала страждати всілякими внутрішніми спокусами до такої міри, що часом я питаю себе, чи небо й справді існує» (Рукопис А, 80v ). Це була перша темрява, спізнана нею щодо значення неба, і це була прелюдія до темряви ще більшої, яку ми знаходимо в останньому рукописі, написаному Терезою перед смертю. По суті, починаючи з квітня 1896 р., ми знаходимо в її листах, як вже було очевидно з Рукопису А, тонкі натяки на кризу її віри. Вона вживає слово «якщо»: «Якщо я скоро піду на небо, то попрошу в Ісуса дозволу відвідати Сутчен (Азійські краї, де євангелізували її «брати»-місіонери), і ми разом будемо продовжувати наше апостольське служіння» (LT 193, 1v ). «Якщо десь і є небо, то воно для мене. Я буду багата, я матиму всі багатства від Бога, а Він сам буде для мене всім» (LT 216r).

 

МІСЦЕ  СПАСІННЯ  ДУШ

 

Символ неба у його найбільшому значенні переростає в участь у Ісусовій місії спасіння. У цьому полягав сенс випробувань Терезиної віри, які змінили її розуміння неба: передсмертні муки Ісуса, безперечно, не могли бути, як всіяне зірками небо. Радше Його агонія була болісним випробуванням любові, яким він наділив Терезу, а у відповідь вона хотіла пожертвувати її Йому. Терезина любов до Христа виражалася у її прагненні бути апостолом, сподобатися Христу, приводячи до Нього душі. Ось чим стало для неї небо. Наводимо деякі приклади Терезиних висловлювань, які передають цей динамізм та незвичайну ідею небес: «У небі я хотітиму того ж, що й тут на землі: любити Ісуса і зробити так, щоб Його любили (…) Якщо у небі я не зможу працювати заради Господньої слави, я б воліла заслання на землі, аніж небесну домівку (LT 220, 2r). Коли їхнє життя на землі закінчиться, я прийду їх забрати (…), і я покажу їм небо (LT 226, 2v ); я не вмираю, я вступаю в життя, і все, чого я не можу сказати вам тут, я проясню вам з неба (LT 244v). О, мій брате, я маю сильне відчуття, що я зможу тобі допомогти набагато більше у небі, аніж тут на землі (…). Я не чекаю, щоб бути в небі неробою, я хочу продовжувати працювати заради Церкви і для душ» (LT 254).

 

ДОРОГА  ДО  НЕБА

 

Насамкінець, небо для Терези – це символ її духовного заповіту; Тереза була повністю свідома того, що вона – носій даної їй Святим Духом місії: навчати нової й прямої дороги, яка являє безпричинну природу Любові, і вести інших дорогою відмови від власних планів та ідей. «Так, я відчуваю, що Ісус хоче дати нам ті самі благодаті, які Він з радістю дасть нам ще раз, коли ми будемо в Його небі», – написала вона до своєї сестри Марії у листі, де пояснювала викладену в Рукописі В доктрину.

Її першому духовному братові о. Маврицію Беллієру Тереза кілька разів твердо наголосила, якою дорогою до неба йому слід іти: «Я відчуваю, що ми повинні йти тією самою дорогою до неба, дорогою страждання поєднаного з любов’ю» (LT 258, 1v ); «Ти не можеш йти до неба іншою дорогою, ніж та, якою йде твоя бідна мала сестра» (LT 261, 2r ). А в тому самому листі дорога до неба викладена як сила, яка штовхає нас в обійми Господньої милосердної любові.