СВЯТА   ТЕРЕЗА

    ДЛЯ   ДІТЕЙ  

                  

Мій юний друже, цей альбом розповідає про життя Терези Мартен, більш відомої як свята Тереза від Дитяти Ісус або з Лізьє, від назви французького міста, в якому Тереза жила і померла. Папа Пій XI сказав, що ця дівчина, яка померла у 24 роки, "є найбільшою святою наших часів", тому що від юних літ знала, як боротися з власними вадами і кожного дня зростати в любові до Ісуса. На чудовій картині Джованні Баттіста Конті зобразив Терезу з аурою святих; але ми знаємо, що Тереза не народилася вже святою, але ставала нею поступово ціною великих зречень, притягувана любов’ю Ісуса. Я бажаю, щоб ти, читаючи ці сторінки і роздивляючись малюнки, пізнав цю маленьку святу і забажав наслідувати її, аби засмакувати найбільшу радість у цьому житті – любити Ісуса усім своїм серцем. 

З найкращими побажаннями. Твій товариш 

 

ТАТО  І   МАМА 

 

Алансон є красивим нормандським містом, відомим у Франції своїми прекрасними мереживами. Одного весняного дня 1858 року хлопець і дівчина проходили через міст св. Леонарда: побачили один одного вперше, і відразу зрозуміли, що Бог створив їх одне для одного. Провидіння звело їх разом, Людовик Мартен і Зелі Герен познайомилися і побралися. У минулому вони хотіли посвятити себе Богові в чернечому житті, але не змогли цього реалізувати. Господь хотів від них іншого: щоб вони одружилися і стали батьками найбільшої святої наших часів. 

 

НАРОДЖЕННЯ  ТЕРЕЗИ  В  АЛАНСОН  

 

Тереза народилася 2 січня 1873 року в Алансоні. До Терези подружжя Мартен мало вже вісім дітей, з яких четверо померло, а вижили: Марія, Поліна, Леонія і Селіна. Тато дуже любив своїх дочок: залишивши працю годинникаря, віддавав їм увесь свій час, ходив з ними до лісу, розповідав біблейські епізоди чи життєписи святих. Мати була більш вимоглива, картала дітей за провини. Кожний день вона за них молилася: "Господи, збережи моїх діточок від гріха і візьми їх відразу до раю!"  Батьки щодня брали дітей на месу і причащалися. 

 

ХРЕЩЕННЯ  ТЕРЕЗИ 

 

Мама Зелі, з огляду на смерть попередніх дітей, хотіла охрестити Терезу в день народження, день, присвячений Пресвятому імені Ісуса; але хрещений батько приїхав пізніше, і тому її охрестили четвертого січня. У хрестильні церкви Богородиці в Алансоні Тереза отримала Таїнство хрещення, яке звільнило її від первородного гріха і вчинило дочкою Бога. При хрещенні була присутня вся родина. Хрещеним батьком був молодий юнак, приятель родини, а хрещеною мамою була Марія, найстарша сестра, якій сповнилось 13 років. 

 

ПЕРША  ВАЖКА  ХВОРОБА 

 

В красивому будинку на вулиці Сен-Блез Тереза відразу попала в центр уваги своєї родини. Але радість була потьмарена болем: у березні дівчинка захворіла, здавалось, що її стан погіршується і вона помре. Лікар сказав, що треба годувати дитину грудьми, чого Зелі не могла робити. Батька не було вдома, а мати, віддавши дитину під опіку св. Йосипа, пішки вирушила в Сомалє просити допомоги в селянки Рози, щоб вона стала годувальницею Терези. Коли вона повернулася з Розою, то та взяла дитину і відразу почала її годувати, в той час як Зелі впала на коліна перед статуєю св. Йосипа і ревно молилася, але просила не здоров’я для Терези, а щоб сповнилася Божа воля. Така віра отримала благодать: Тереза почала посміхатися – на радість усім присутнім, і коли тато прийшов, то біда вже минула. 

 

ТЕРЕЗА  В  СЕМАЛЄ 

 

Наступного дня Роза повернулася додому разом з малою Терезою, яку повинна була годувати і доглядати. Молоко годувальниці та здорове сільське повітря лікували маленьку, так що через тиждень вона вже добре виглядала. У Семалє вона також була оточена добрими людьми, які про неї піклувалися. Маленьку Тереню відвідував також місцевий старенький парох, який знав її дідуся і бабусю, а також добре знав її батьків, і часто говорив людям: "Ця дитина буде доброю, тому що має справді християнську родину". 

 

ТЕРЕЗА  ПОВЕРТАЄТЬСЯ  ДО  РОДИНИ 

 

Через рік Тереза повертається з Семалє до Алансону, до своїх рідних. Усі безмірно раді. Сестри бавлять її, тато весь вільний час перебуває з нею: бере її на прогулянки, гойдає на гойдалці, яку змайстрував для неї в маленькому саду, називає її "моя королівна" і ні в чому їй не відмовляє. Але мама боїться, що Терезу розпестять, і тому виправляє її рішуче. Одного ранку, як звичайно, Зелі нахиляється, аби поцілувати дитину, а та, симулюючи сон, ховає обличчя під ковдру і каже: "Не хочу, щоб ти на мене дивилася!". Мама нічого не відповіла і спустилася на перший поверх. За хвилину прибігає маленька і через сльози каже: "Мамцю, я зле зробила, більше не буду!". Так маленька Тереня вчилася долати свої вади і кожний день ставати щораз кращою. 

 

ТЕРЕЗА  ЗРОСТАЄ  В  ЛЮБОВІ  ДО  ІСУСА 

 

Як і всі діти, Тереза не народилася святою, але змалку хотіла стати нею, знаючи, що це їй коштуватиме великої праці й зусиль, щоб подолати свої вади. У цих зусиллях її підтримувала любов до Ісуса. В неповні три роки Тереза відчувала велику радість, коли думала про Ісуса і розмовляла з Ним. Одного разу, коли була злива, вона вирішила привітати Ісуса в святому кивоті, тихо вийшла з дому і під дощем прийшла до церкви. На щастя, її побачила хатня служниця і привела додому. У красі природи Тереза також помічала доброту Ісуса: коли тато брав її на природу, де цвіли квіти, текли струмочки, плавали рибки, то вона, вказуючи на це рученятами, кричала з радості: "Який добрий Ісус, який добрий Ісус!". 

 

“… Я  ВИБИРАЮ  ВСЕ! 

 

Любов до Ісуса щораз більше притягує її маленьке серце, аж поки не стає винятковою і тотальною. Ця "тотальна" любов проявляється в одному простому дитячому епізоді: одного разу Леонія принесла меншим сестрам кошик з кольоровими шматками полотна. Селіна взяла те, що їй подобалося, а Тереза витягнула ручки до кошика і сказала: "Я вибираю все!". Щоб бути подібною до Ісуса, Тереза вирішили ніколи не говорити слів, які би не подобалися іншим, і, якщо була несправедливо в чомусь звинувачена, то мовчала, а не виправдовувалась. Своїм батькам і сестрам завжди говорила «так», і відразу залишала свої забавки. І все робила так, аби не було видно її внутрішніх зусиль: вистарчало, що Ісус це бачить і радіє. Разом з Селіною, яка мала шість років, рахувала на корунці зречення, які вчинить ввечері для Ісуса. І так несвідомо вона готувалася до найбільшої жертви свого життя: втрати улюбленої мами. 

 

СМЕРТЬ  МАМИ 

 

Зелі вже довший час хворіла і тримала в таємниці свій біль, досконало і жертовно виконуючи свої сімейні обов’язки. Одного дня відчула себе дуже погано. У серці вона змирилася з Божою волею, але думала: "Хто тепер буде мамою для моїх дітей, особливо для найменшо, яка так потребує любові?". Коли отримала останнє Причастя й Оливопомазання, то покликала Марію, найстаршу дочку, якій довірила опікуватися Леонією і Селіною, потім покликала Поліну, взяла її за руку, притиснула до своїх губ і сказала: "Тобі віддаю Терезу, ти будеш її мамою!". Зелі померла 28 серпня 1877 року, мала сорок шість років. Тато взяв маленьку Тереню на руки, підніс до мамусі й сказав: "Поцілуй мамусю останній раз". «І я без жодного слова поцілувала мамусю!». 

 

ПЕРЕЇЗД  ДО  ЛІЗЬЄ 

 

Лізьє було привабливим нормандським містом, де мешкав мамин брат, фармацевт Ісидор Герен. Він жив разом з дружиною Селіною і двома дочками – Жанною і Марією – в чудових апартаментах на площі св. Петра, недалеко від кафедрального храму: це він запросив родину Мартен переїхати до Лізьє, де його дружина Селіна могла би опікуватися дівчатами. Він був практичною людиною, знайшов в околицях Лізьє, в районі, який називався Бюісонне, красиву віллу, яка продавалася, і запропонував Людовикові її купити. Через три місяці після смерті Зелі родина Мартен переїхала до Лізьє і поселилася в новому будинку, де Тереза жила до п’ятнадцяти років, аж поки її мрія вступити в Кармель здійснилася. 

 

БЮІСОННЕ 

 

Про віллу Бюісонне слід сказати більше, оскільки тут Тереза провела своє дитинство і юність. Будинок оточений широким садом з клумбами і газонами. На першому поверсі знаходиться кухня з великим каміном, біля якого тато в довгі зимові вечори читав дочкам тексти Св. Письма, життєписи святих і історію Франції. Біля кухні була столова з масивними меблями. Круті сходи вели на другий поверх зі спальними кімнатами: Марія і Павліна (18 і 16 років) займали кімнату по правій стороні, тато – по лівій, дві найменші сестри, Селіна і Тереза (8 і 5 років) займали кімнату, яка виходила вікнами в сад, Леонія (14 років) займала маленьку кімнатку. Зверху була мансарда, яка називалася "бельведер", вікна якої виходили в сад, саме тут найменші дочки проводили весь свій вільний час. У цьому будинку Тереза проведе свої найкращі роки, без мами, але під м’якою опікою близьких людей, і буде духовно зростати, поки повністю не віддасть себе Ісусові. 

 

ЖИТТЯ  ТЕРЕЗИ  В  ЛІЗЬЄ:  ЗАХОПЛЕННЯ  СТВОРІННЯМ 

 

Тереза дуже любила квіти, вирощували їх у куті свого городу – щоб потім подарувати, сповнена радості, татові, якого називала "своїм Царем"; або занести їх до ясел, які змайструвала біля муру і біля яких часто молилася до Дитяти Ісуса. Найкращим днем для Терези був четвер, вихідний день, коли тато брав дочок за місто до річки. Тереза дуже любила споглядати красу природи і «...часто, після того, як пробувала рибалити своєю маленькою вудкою, сідала на траві серед квітів, тоді мої думки ставали дуже глибокими і мою душа занурювалася в молитву. Земля мені видавалася місцем вигнання, і я мріяла про Небо…». 

 

ЖИТТЯ  ТЕРЕЗИ  В  ЛІЗЬЄ:  НАВЧАННЯ  І  МОЛИТВА 

 

Спочатку Тереза не ходила до школи, а вчилася вдома. Їй допомагали тато, тітка Селіна і сестри, особливо Павліна, яка навчила її читати та писати. Перше слово, яке Тереза написала, було "Небо". Кожного дня, після занять з Поліною, виходила з татом оглядати вітрини магазинів, а особливо відвідувати Ісуса в якійсь з численних церков міста. Одного разу вони зайшли до церкви Кармелю. Після поклоніння Пресвятих Дарів тато показав Терезі великі грати збоку вівтаря і сказав: "Подивися, Терезо, за цими гратами перебувають святі монахині, які постійно моляться за спасіння душ". Маленька Тереня довго зі здивуванням розглядала грати, не підозрюючи, що через дев’ять років стане кармеліткою, закритою для світу, щоб повністю належати Ісусові. 

 

ТАТУ,  МОЄ  ІМ’Я  ЗАПИСАНЕ  НА  НЕБІ! 

 

Одного літнього вечора, повертаючись разом з татом від вуйка, Тереза була вражена красою зоряного неба. «Я йшла, розглядаючи зорі, які мене вражали. Серед них побачила групу зірок, які виглядали як буква "T". Я показала їх татові й сказала: Глянь, тату, моє ім’я записане на Небі!”» Потім, не бажаючи бачити землю, попросила тата взяти її за руку й вести, бо хотіла дивитися на зорі й не дивитися собі під ноги. 

 

ТЕРЕЗА  ЗРОСТАЄ  В  ЛЮБОВІ  ДО  БІДНИХ 

 

У родині Мартен за давніх часів був добрий звичай у понеділок запрошувати бідних, годувати їх, одягати, давати милостиню. Одного разу Поліна сказала Терезі: "Тепер ти будеш слугинею бідних". Тереза була щасливою, а особливо щасливими були гості, які раділи делікатністю і усмішкою, з якою їх приймала маленька шестилітня дівчинка. І так любов Терези до страждаючих зростала з дня на день, аж нарешті в ній виникло рішення присвятити своє життя служінню хворих, які перебували в лікарні "Милосердя". Тереза не реалізувала своє бажання лише тому, що з часом починала краще розуміти, що цілопальна жертва життя молитвою і покутою за мурами Кармелю буде кращим служінням бідних, ніж зовнішні діла милосердя. 

 

ПРОФЕТИЧНА  ВІЗІЯ  ХВОРОБИ  БАТЬКА 

 

Коли Тереза мала шість з половиною років, то трапилася подія, про яку вона згадає значно пізніше: «Одного ранку, коли тато був у Алансон, я дивилася через вікно "Бельведеру", яке виходило у внутрішній сад, і побачила чоловіка, одягнутого як тато, з такою самою будовою тіла і ходою, але дуже зігнутий. Голова була накрита якимось фартухом так, що я не могла бачити обличчя… Я затремтіла і закричала: "Тату, тату!...", але таємнича постать не відповіла й продовжувала йти, аж поки не зникла з очей». 

 

*        *        * 

 

Ставши дорослою, Тереза часто роздумуватиме про сенс цього видіння; і знайде його тоді, коли важка хвороба вдарила батька і його лице покрилося покривалом страждання – як Лице Ісуса на хресті. І тому Тереза, ставши кармеліткою, прийняла ім’я сестри Терези від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя. 

 

ЛЮБОВ  ТЕРЕЗИ  ДО  ЄВХАРИСТІЙНОГО  ІСУСА – 

ПЕРША  СПОВІДЬ 

 

Тим часом любов Терези до Ісуса, присутнього в Євхаристії, постійно зростала. Одного разу вона довго перебувала перед кивотом і розмовляла з Ісусом так, ніби Його бачила. Найбільше вона любила свято "Божого Тіла", або Євхаристичного Ісуса, тому що під час процесії розсипала перед Ісусом квіти, які вирощувала в своєму городі. У віці семи років Тереза, добре навчена Поліною, приступила до першої Сповіді в кафедральному соборі св. Петра. Згадуючи цей день, Тереза напише: «Після визнання гріхів сповідник сказав: "Будь відданою Пресвятій Діві". Я залишила сповідальницю, дуже задоволена, з легким і радісним серцем, з радістю, якої до того ніколи не відчувала». 

 

УЧЕНИЦЯ  У  БЕНЕДИКТИНОК 

 

У Лізьє була школа для дівчат, яку називали "Абатство", нею опікувалися бенедиктинки. Коли Терезі сповнилося вісім років, то її записали до цієї заслуженої школи, де вже навчалися старші сестри Терези. Біль розлуки з рідною домівкою повинні були компенсувати: найкраще виховання, яке Тереза могла отримати, любов черниць і подружок, яким Тереза успішно розповідала епізоди з Біблії та життєписи святих – те, чого її навчив тато. 

 

УСМІШКА  ДІВИ 

 

Наступного року (1882) Поліна повідомила батька і сестер про своє рішення вступити до Кармелю в Лізьє. Тереза, яка тоді мала десять років, дуже страждала через розлуку зі "своєю мамусею", так, що через два місяці тяжко захворіла. Її перенесли в кімнату Марії, аби та могла нею опікуватися. Через кілька днів у неї піднялася температура і вона почала марити. Жодні ліки не допомагали, лікарі вже втратили надію її вилікувати. 13 травня, в день Зелених Свят батько разом з дочками біля ліжка Терези клякнули перед фігурою Діви Марії, щоб просити в неї про чудо. Також Тереза повернулася до фігури і «Діва була такою красивою, що я ніколи не бачила нічого подібного. Її лице випромінювало невимовну доброту і ніжність, усю мою душу наскрізь проник чарівний усміх святої Діви. Усі мої болячки зникли і дві великі сльози скотилися з моїх очей: я була зцілена». 

 

В  ОЧІКУВАННІ  ПЕРШОГО  ПРИЧАСТЯ 

 

Після зцілення всі думки Терези були спрямовані на перше Причастя. До сестри Поліни, чернече ім’я якої тепер – Агнеса, пише: «Я бажаю, щоб маленькому Ісусові в моєму серці було так добре, щоб Він не хотів повернутися на Небо!». В очікуванні зустрічі з Ісусом Тереза збільшувала свої маленькі зречення, придумувала нові молитви і вправлялася у послуху й доброті. Одного разу на прогулянці побачила єпископа. Звернулася до Марії і запитала її: "Чи можу попросити в єпископа приступити до першого Причастя скоріше?". Але Марія її стримала, щоб вона подолала природну нетерплячість і принесла Ісусові ще одну жертву. 

 

ПЕРШЕ  ПРИЧАСТЯ 

 

Перед Причастям Тереза відбула у бенедиктином трьохденні реколекції, які давав суворий о. Дон Домен. Після яскравих проповідей про гріх, смерть і пекло Тереза в своєму серці зверталася до доброго милосердного Ісуса, божественного Товариша, який невдовзі до неї прийде. «Яким солодким був перший поцілунок Ісуса! Був поцілунком любові. Я відчула любов і відповіла: Ісусе, люблю Тебе і віддаю Тобі себе назавжди! Це була не звичайна зустріч, а глибоке єднання: Ісус і Тереза не були вже двоє, Тереза зникнула як крапля води в океані. З нас двох залишився лише Ісус, мій Учитель, мій Цар!». Після обіду тато бере за руку свою "королівну" і веде її до Кармелю, де вранці Поліна склала урочисті обіти: «Тепер я побачила мою Поліну нареченою Ісуса, з білим, як мій, вельоном і короною з троянд на голові, і глибоко усвідомила, що ми з нею не маємо іншого бажання окрім Неба». Цього дня для Терези всі земні речі втратили своє значення, навіть красивий годинник, подарований татом… 

 

МИРОПОМАЗАННЯ:  ДАР СИЛИ  Й  ПОБОЖНОСТІ 

 

14 червня 1884 р. Тереза отримала в пансіонаті бенедиктином Таїнство Миропомазання. «Цього дня я отримала від Святого Духа силу для страждань, бо незабаром моя душа розпочала шлях мучеництва…» Про яке мучеництво говорила Тереза? Про мучеництво "скрупулів", які її мучили два роки, змушуючи бачити гріх у кожному вчинку, навіть найдрібнішому, викликали постійний неспокій і страх, що вона ображає Ісуса. Святий Дух розбудив у ній любов до молитви, через що вона відчувала сильне бажання перебувати лише з Богом. Вона мала звичку перебувати в своїй кімнаті як у скиті і роздумувати про марність життя, яке проминає так швидко, і про красу раю, який ніколи не закінчиться; а особливо роздумувала про Бога і про Ісуса, до якого безперестанку молилася і чинила акти любові. З такої молитви вона виходила з легким серцем і спокоєм, готова до духовної боротьби, до якої її покличе Господь. 

 

КАНІКУЛИ  В  СЕН-КУЕН 

 

Кілька тижнів літніх канікул Тереза провела в родини Герен – в їхньому будинку на березі моря в Трувіль і на ферм Сен-Куен-лє-Пен. Тут до Терези повернулась її природна жвавість: довгі прогулянки в лісі чи по полях, плетення гірлянд з квіток для тітки Селіни і малювання краєвидів. Бавиться з місцевими дітьми, розповідає їм історії зі Св. Письма, з катехизму, вчить їх як знати й любити Ісуса й Богородицю. Тереза досконало вміє приховувати внутрішній біль, навіть якщо він дуже дошкуляє, так що тітка Селіна напише до свого чоловіка: "Обличчя Терези завжди випромінює радість". Нова подія підтверджує духовну красу цієї родини: 15 жовтня 1886 р. найстарша сестра Марія вирішує вступити до Кармелю. 

 

НАВЕРНЕННЯ  НА  РІЗДВО  1886 

 

У віці 14 років Тереза ще зберігає дитячу звичку отримувати від тата в ніч на Різдво подарунок у чобітку біля каміна. Цього Різдва, повернувшись з нічної меси, Тереза, піднімаючись по сходах до своєї кімнати, почула, як втомлений батько жаліється Селіні: "Надіюсь, що це останній рік на такі подарунки!". Терезу це глибоко й болюче вдарило, очі наповнилися слізьми, хотіла швидше добігти до своєї кімнати і зачинитися; але чинить щось протилежне: розвертається, подавлює власну любов, витирає сльози, швидко спускається по сходах, обнімає тата, цілує, потім радісно розпаковує подарунок. Через дев’ять років, згадуючи своє життя, напише: «Це була ніч мого"навернення": те, що я не зуміла вчинити у десятирічному віці, Ісус вчинив за мене в одну мить і дав мені силу, яку я повинна була завжди зберігати». 

 

РУКА   РОЗІП’ЯТОГО   ІСУСА 

 

В червні 1887 р. після недільної меси, на якій Тереза була разом з батьком, її погляд падає на образок розіп’ятого Ісуса, який випадково висунувся з її молитовника, показуючи криваву руку Спасителя. Побачивши кров, яка текла з руки Ісуса, Тереза дуже виразно почула стогін Ісуса: «Я спраглий, спраглий душ!», це її дуже схвилювало. Пізніше вона напише: «З цього дня я мала одне велике бажання: заспокоїти спрагу мого Улюбленого; і сама відчувала спрагу по душам, особливо великих грішників, так що хотіла видерти їх з вічного вогню і освятити Кров’ю Ісуса…» 

 

"ПЕРШИЙ  ГРІХ" 

 

До Терези дійшли новини, які кружляли по всій Франції: Енріко Пранціні жорстоко вбив у Парижу дві жінки і дівчинку. Хоча він і не визнав свій злочин, то суд засудив його до страти. Тереза відчуває любов до цього нещасного, якого назве "своїм першим духовним сином": молиться за нього, жертвує, замовляє месу. Вона впевнена, що Ісус пробачить нещасному грішникові, але просить Його про видимий знак, що грішник розкаявся. Вранці 31 серпня Пранціні не визнає свою провину аж до гільйотини, не хоче прийняти Таїнства. Але перед самою екзекуцією кидається до капелана, який стоїть біля нього на ешафоті, просить хрестик і цілує його. В газеті Тереза читає про це і плаче: Ісус не тільки спас "мого першого грішника", але дав їй "знак", про який вона просила! 

 

ПОКЛИКАННЯ  ПІДДАНЕ  ВИПРОБУВАННЮ 

 

Після великої радості з покаяння Пранціні в Терези зростає сильне бажання віддати своє життя Ісусові в Кармелю ради навернення і спасіння грішників. Але вона усвідомлює, що, з огляду на свій юний вік, зустрінеться з перешкодами з боку Церковної влади і своїх рідних. Незважаючи на це, ввечері в день П’ятидесятниці 1887 р. (їй вже минуло 14 років) вона підійшла до тата, який сидів на лавці в саду: тато недавно пережив параліч, і тепер вона боїться, що її прохання вступити в Кармель може його дуже заболіти. Але святий чоловік, передчуваючи це, кличе її до себе і полегшує їй справу. Потім, розуміючи серйозність і духовну глибину своєї "королівни", погоджується віддати її Господові. Говорить крізь сльози: "Бог учинив мені велику ласку, покликавши до Себе моїх дочок!". Набагато важче для Терези було подолати спротив вуйка Ісидора, її опікуна, спротив, який був подоланий через втручання сестри Агнеси. Але справжню перешкоду для свого покликання Тереза зустріне в священиків Лізьє, і тому вирішує звернутися безпосередньо до єпископа єпархії. 

 

АУДІЄНЦІЯ  В  ЄПИСКОПА 

 

У понеділок 31 жовтня 1887 р. Тереза гарно вбралася, вся в білому, волосся уклала так, щоб виглядати старшою, і поїхала з татом до Бає. В єпископській курії їх зустрів о. Ревероні і представив єпископові Гугоніну, святому старому чоловікові, який вже багато років керував об’єднаними єпархіями Бає і Лізьє. Тереза, з очима, повними сліз, пояснила єпископові причину свого візиту: отримати від нього дозвіл вступити в Кармель у віці 15 років. Єпископ пробує пояснити їй, що її тато потребує її опіки… але був схвильований і здивований, коли пан Мартен підтримав свою дочку і сказав, що для нього велика честь – віддати Богові свою найдорожчу дочку. Але єпископ був розторопним і обачним, і вирішив відкласти справу до повернення з паломництва з Італії, яке було заплановане на наступний тиждень. 

 

НЕЗАБУТНЯ  ПОДОРОЖ 

 

Подорож пана Мартена з Селіною і Терезою в дійсності була прощею близько 200 французьких прочан, які їхали до Риму на священицький ювілей папи Леона; але для Терези це була велика спокуса отримати від папи дозвіл стати кармеліткою у 15 років, що у Франції було заборонено. Першим великим враженням для Терези, яка завжди жила у провінції, був Париж: Єлисейські поля, Тріумфальна арка, Лувр, але найбільше – церква Марії Переможної, святиня, близька для родини Мартен: «Тут, у стіп Богородиці, я зрозуміла, що Вона справді посміхнулася до мене і зцілила; зрозуміла, що Марія дійсно є моєю мамою і чекає на мене в Кармелю…». Спеціальний поїзд відправляється з Парижа 7 листопада під проливним дощем. Наступного дня Тереза через вікно любується засніженими швейцарськими горами; потім митниця, і вони вже в Італії, ввечері вони в Мілані, великому освітленому місті, повному зайнятих людей. Вранці, після меси біля гробу св. Карла, сестри піднімаються до купола собору, долаючи 500 сходин і проходячи біля незліченних мармурових ніш з 600 мармуровими фігурами. Тереза не знає, що в свій час її фігура займе місце в одній з цих ніш. 

 

ДО  РИМУ 

 

Подорож до Риму була для Терези періодом чудових відкриттів: Венеція «захоплююча, але трошки сумна»; потім Падуя, Болонья і Лорето. Тут, у Святої Родини, «я сильно зрушилась, перебуваючи під тим самим дахом, що й Свята Родина, споглядаючи мури, які Ісус розглядав своїми божественними очима, прогулюючись по землі, на яку падали краплі поту св. Йосипа, де Марія носила Ісуса на своїх руках… Але найбільшою радістю було отримати Ісуса в Його благословенному домі! Словами неможливо виразити мою небесну радість, яка буде вічною, коли отримаємо вічне Причастя у вічному домі Небесного Царя».Залишивши Лорето, група приїхала в Рим, «де я надіялася знайти втіху, а знайшла хрест!». Найбільше Терезу вразив Колізей, побачивши який, вона вигукнула: "Ось арена, на якій стільки мучеників пролили свою кров за Ісуса!" Тереза захотіла побачили Колізей зблизька, і разом з Селіною обійшла сторожу і стала на коліна перед святою землею: «Моє серце сильно билося, коли я нахилилася до землі, зрошеної кров’ю перших християн. Тут я попросила про благодать мучеництва ради Христа, і в глибині серця відчула, що моя молитва вислухана…». 

 

АУДІЄНЦІЯ  В  ЛЕОНА  XIII 

 

Її молитва була вислухана, але аудієнція у папи, від якої вона очікувала отримати дозвіл вступити в Кармель у 15 років, перетворилася у мучеництво серця. Події розгорталися так: паломники після папської меси в його приватній каплиці підходили по черзі, щоб отримати благословення. Коли підійшла черга Терези, то вона впала на коліна зі стиснутими руками і промовила: "Святіший Отче, прошу дозволити мені вступити до Кармелю у 15 років!... Папа не зрозумів прохання, але Тереза, зі сльозами в очах, додала: "Святіший Отче, достатньо Вашого «так», і мої настоятелі погодяться!" Тоді папа ласкаво посміхнувся: "Дорога донечко, роби те, що тобі кажуть настоятелі…."; і благословив її, а двоє гвардійців підняли її з колін. 

 

КАРМЕЛЬ  У  ЛІЗЬЄ 

 

Перш ніж розповісти про життя Терези в Кармелю, увійдемо духовно в це святе місце і розглянемо план першого поверху. Вхід знаходиться зліва, з вулиці Ліваро. Через великі й малі двері входять у внутрішній двір відкритої для всіх церкви (1, помаранчевий), справа знаходиться приміщення доглядача (2, жовтий), в якому є дві "зовнішні розмовниці" (червоний), відділені від внутрішніх розмовниць залізними гратами. Внутрішні розмовниці й уся зона позначені блакитним кольором, як і сади праворуч, і зачинені для відвідувачів (це "клявзура"): туди можуть входити лише монахині та, в окремих випадках, священик і лікар – якщо якась сестра важко хвора. "Серцем" Кармелю є Хор (3), відділений від вівтаря храму великою решіткою: тут сестри збираються на молитву – 6 годин щодня. 5 годин присвячені праці в саду, кухні, шиттю і прибиранню. Позаду храму є внутрішній двір, оточений галереєю (4), на якій знаходяться кімнати сестер. У центрі внутрішнього двора знаходиться фігура розіп’ятого Ісуса, дуже дорога для Терези. Столова (5), кухня (6), приміщення з отопленням (7) – лише воно обігрівалось у монастирі; тут сестри перебували в зимовий період перед сном. Лазарет (8), тут померла Тереза. Каштанова алея (9), цвинтар (10), пральня (11), курятник (12). 

 

ВСТУП    ДО    КАРМЕЛЮ 

 

Подорож до Італії була корисною для формування характеру Терези: на протязі цих 29 днів прощі вона спілкувалася з людьми різних соціальних станів, побачила "великий світ" відомих і титулованих осіб, але не дала себе впіймати в сіті цього світу: «Я зрозуміла, що справжня велич перебуває в серці, а не в імені чи багатстві». Усвідомила також свою "комунікабельність": перед тим вважала себе несміливою і сором’язливою, а тут була веселою, щасливою, жвавою, жартувала. Відкрила також свою привабливість для світу, і що світ приваблює її. Написала: «Людські почуття можуть легко полонити моє серце…». Але це її не турбує, навпаки, дає їй упевненість у тому, що вибір стати бранкою Ісуса за гратами Кармелю є насправді вільним, свідомим вибором любові! Нарешті єпископ Бає, подолавши невпевненість перед твердою волею Терези, дозволив їй вступити в Кармель, і навіть визначив дату – 9 квітня. На протязі трьох місяців очікування Тереза готується стати маленькою нареченою Ісуса, роблячи маленькі покути, молячись з більшою любов’ю і огортаючи ближніх ніжністю свого серця. «Вранці цього величного дня, кинувши останній погляд на Бюісонне, гніздо мого дитинства, яке я вже ніколи не побачу, я йшла, взявши за руку мого улюбленого "Царя", до вимріяного Кармелю. Серце сильно билося, але назовні мої емоції не виходили. Поцілувавши на прощання усіх рідних, я стала на коліна перед моїм незрівнянним татом і попросила в нього благословення. Він став на коліна і в сльозах благословив мене…».   

 

ТРОЯНДИ   І   КОЛЮЧКИ   КАРМЕЛЮ 

 

Після 15 років життя в родині, яка обдаровувала її великою любов’ю, Тереза добровільно зачиняється в убогому "контемплятивному монастирі", "закрита" для світу і для усіх своїх радостей. Ми знаємо, що її до цього спонукало: любов до Ісуса; але й любов до людей, особливо до священиків і грішників. Тоді в Кармелі жило 26 сестер, серед яких дві старші сестри Терези – Поліна (її друга "мама"), яка взяла ім’я: сестра Агнеса від Ісуса, і Марія – сестра Марія від Пресвятого Серця. Її життя "постулянтки", тобто тої, яка просить бути допущеною до чернечого життя, не розчаровує її: шість годин хорової молитви, дві години особистої медитації, п’ять годин фізичної праці, проста їжа без м’яса, одна година відпочинку – це саме те, чого бажала Тереза. Сестрі Селіні, яка залишилася у Бюісонне допомагати батькові, описує свою радість: «Моя дорога Селіно, є моменти, коли я відчуваю, що насправді знаходжуся на своєму місці в Кармелі!». Тереза миє коридори, лагодить чернечу одіж (що в її домі робили слуги), після обіду займається садівництвом. Учителькою новичок була сестра Марія від Ангелів, делікатна, але вимоглива; але причиною страждань Терези була абатиса, мати Марія від св. Гонзаги, яка відрізнялася від того, що про неї Тереза чула: вони зустрічаються рідко, але при кожній зустрічі вона принижує Терезу мовчанням або твердими словами. Але що подивляє в цій п’ятнадцятирічній дівчинці: духовна сила, з якою вона твердо вирішує не шукати людської втіхи в своїх сестер, спілкуватися з ними лише при необхідності й у визначений час: вона хоче зберегти своє серце повністю вільним для любові Ісуса! 

 

ПОЧАТОК   НОВІЦІАТУ:  ДАР   СНІГУ 

 

Після року "постулянтури" надходить очікуваний день розпочати "новіціат" і одягнути кармелітський габіт: цього дня вона щиро просила в Господа снігу – як знак підтвердження прийнятого дару: цілопальної жертви себе самої Господові. Церемонія, якою керував єпископ Гугонін, розпочалася у зовнішній каплиці, де Тереза в білому вбранні нареченої в супроводі батька ("Ніколи ще не було так гарно, як сьогодні, коли старий батько, вже майже хворий, дарував Богові свою улюблену дочку, ніколи не було так велично: всі були в захопленні…") була передана ним матері абатисі й спільноті сестер. Сестри завели її в клявзуру, потім, через внутрішній двір, до чернечого хору, де відбулася церемонія облечин. І ось, коли маленький кортеж сестер проходив через дворик, усі побачили газони, покриті снігом! «Яка ніжність з боку Ісуса, який своїй нареченій подарував сніг! Хто ж цей наречений, який зійшов з неба, щоб ощасливити свою улюблену? Сніг, який випав у день моїх облечин, був маленьким чудом, яке здивувало все місто». 

 

ОБЛЕЧИНИ 

 

Великий хор сестер знаходився перпендикулярно до храму, через великі грати, які існують до сьогодні, виходив на праву сторону вівтаря. Тут 10 січня 1889 року Тереза одягнула габіт Нашої Пані з Кармелю. Сестри співали літургійні пісні, а абатиса, мати Марія від св. Гонзаги, обстригла її красиві локони і одягнула в білу вуаль новички. Єпископ, батько і гості бачили все через грати, батько зі сльозами на очах і серцем, наповненим духовною радістю, відновив дар віддання Богові "своєї шістнадцятирічної царівни"! Цього дня Тереза приймає ім’я: сестра Тереза від Дитяти Ісус і Пресвятого Обличчя. 

 

ВЕЛИКЕ  ВИПРОБУВАННЯ 

 

Обличчя терплячого Ісуса завжди притягувало Терезу, особливо після таємничого видіння батька з покритим обличчям, коли їй було шість років. Через шість місяців після облечин видіння збулося: улюблений батько, її "Король Франції і Наварри" (як називала його в дитинстві) був поміщений в психіатричну лікарню в Куен. Три роки святий чоловік боровся з хворобою, проходячи через періоди криз і спокою, і келих упокорення випив до дна. Одному лікарю відповість: «Я звик наказувати, а тепер повинен слухати: є важко. Але я знаю, чому добрий Бог дав мені це випробування: я ніколи не зазнавав принижень у своєму житті». Дві дочки, Леонія і Селіна, переїхали до Куен доглядати за батьком; тепер Тереза, розлучена навіть з Селіною, свій біль переживає в самотності. В листі до сестри напише: «Тато! Ах, Селіна, як можу описати речі, які знаходяться в найглибшій частині душі? Ісус узяв на себе найбільше страждання, яке міг придумати в своїй безмежній любові… Як ми можемо нарікати, коли Він сам був людиною, приниженою Богом?»

 

БЕЗМЕЖНА   ЛЮБОВ   І   МАЛЕНЬКІ   ЧЕСНОТИ 

 

8 вересня 1890 р., після двох років новіціату, Тереза складає урочисті вічні обіти чистоти, вбозтва і послуху. Цього дня просить у свого божественного Обручника дар: «любити Його безмежно і розділити з Ним мучеництво тіла і духа». І побачимо, що Ісус виконав її прохання в буквальному значенні. Шлях любові їй освітлювали твори св. Іоанна від Хреста: «Скільки світла я отримала з праць св. Іоанна від Хреста! У 17-18 років я черпала духовну поживу лише від нього…». Під керівництвом великого святого Кармелю Тереза переживає інтенсивну любов у малих речах: «У цей період я практикувала маленькі чесноти, не будучи спроможною чинити великі речі…».  Маленькі чесноти: як з усміхом сприймати незаслужений докір, як вибирати для свого використання некрасиві речі, як подружитися зі старою, хворою і дивачною монахинею, супроводжуючи її в столову з радісним усміхом, не показуючи внутрішнє зусилля, жертвуючи все це з любові до Ісуса.  

 

ВІЧНА   ПОМІЧНИЦЯ 

 

В лютому 1891 р., коли їй вже 18 років, Тереза стає захристіянкою. Її радість безмежна: приготовляти вівтар для меси, торкатися своїми руками гостію, яка стане Ісусом! Проводити стільки часу біля кивоту: «Часто думаю, що Серце мого Нареченого належить лише мені, і тепер говорю в самотності серцем до серця, очікуючи той день, коли буду споглядати його лицем в лице». На початку 1892 р. епідемія грипу забрала кілька найстарших сестер: Тереза опікується ними, наражаючи своє власне життя. У травні пан Мартен, після трьох років перебування в психіатричній клініці, повертається до Лізьє, в інвалідній колясці його привозять до Кармелю на зустріч з дочками. Старець не може вже говорити, ввесь час плаче, показує пальцем догори, ледве промовляючи: «До Неба!». Тереза бачить батька останній раз: через два роки він помре. 

 

ЗАПИСУЄ   СВОЇ   ДУМКИ 

 

Після трьох років обітів Тереза стає помічницею учительки новичок, і залишиться в новіціаті до кінця життя. Ставиться до новичок як до рідних сестер: з ними поводиться м’яко, але твердо щодо духовного проводу на шляху до досконалої любові до божественного Обручника. Одного грудневого вечора 1894 р. абатиса (Поліна, мати Агнеса від Ісуса) доручає Терезі «записувати всі спомини зі свого дитинства». Послушна Тереза відразу розпочинає працю: у вечірні вільні години або в святкові дні зачиняється у своїй келії і пише в шкільному зошиті «свої думки», те, що пам’ятає від дитинства. Першу працю (яку назвуть "манускрипт A", яку вона закінчить у січні 1896) продовжить друга, дуже коротка (манускрипт "B", вересень 1896), яку вона писатиме за дорученням сестри Марії від Пресвятого Серця: в ній Тереза назве «своє покликання в Церкві Любов’ю!». Третій зошит (манускрипт "C", закінчений у червні 1897) Тереза напише за дорученням матері Марії від св. Гонзаги, коли вже буде важко хвора. Остання сторінка буде написати олівцем, бо перо Тереза вже не могла тримати в руках. Ось її останні слова: «Я думаю, що якщо би вчинила всі можливі гріхи, то кинулась би в обійми Ісуса з розкаяним серцем, бо знаю, як Він любить блудного сина, який повертається до Нього. Але добрий Бог в своєму передбачливому милосерді зберіг мою душу від смертного гріха, щоб я піднімалась до Нього з довірою і любов’ю…». 

 

ПРАЦЯ,   НАПИСАНА   З   ПОСЛУХУ 

 

З цього письмового столика, з цієї чорнильниці й з цього пера вийшов найбільший християнський шедевр наших часів. Рівномірно написана чернетка з невиправленими помилками гарантує оригінальність думки і величезні духовні багатства душі Терези. До сих пір зберігся олівець, яким Тереза писала свої останні "думки", коли вже знаходилась в інвалідній колясці або в ліжку. Манускрипти могли бути зіпсутими через виправляння кармеліток, але Боже провидіння зберегло їх! Через рік після смерті Терези, 30 вересня 1898 р., дві тисячі примірників манускриптів були надруковані під назвою "Історія однієї душі". Наступного року надрукували ще сім тисяч, і почали перекладати на основні світові мови. Сьогодні вже неможливо порахувати всі видання праць Терези: є офіційні видання, які містять також листи й вірші, критичні видання, фотографічні копії, популярні видання, які були найбільш поширеними, і завдяки яким світ пізнав Терезу. Один приклад: відомий китайський філософ і юрист Джон Ву після довгих пошуків правди в Конфуція і Лао-Цзи випадково натрапив на твори Терези: «Я подумав: якщо ця свята представляє католицизм, то в мене немає рацій не стати католиком…». 

 

ОСТАННЄ   ВИПРОБОВУВАННЯ   ЛЮБОВІ:  НІЧ   ВІРИ 

 

У квітні 1896 р. розпочинається фізичне й духовне мучеництво. У ніч з 2 на 3 квітня відчула, що гаряча хвиля піднімається до уст. У темряві не хоче подивитися, що сталося, обтирається хустинкою і пробує заснути. Тільки вранці побачила кров. З радістю думає: сьогодні Страсна П’ятниця! Ісус прийшов узяти мене в день своєї смерті на хресті! Але "Страсна П’ятниця" Терези продовжиться на півтора року. Діагноз – важка форма сухот, кровотечі повторюються, дихання слабне, і невдовзі Тереза втрачає сили й може пересуватися лише на батьківській інвалідній колясці. Її чекають ще більші страждання: одного дня, після Пасхи, її велике бажання Неба закриває густа темрява. Здається, що віра в Ісуса розвалюється: «Мені здається, що темрява говорить мені: ти мрієш про Світло… ти думаєш, що зможеш вийти з хмар, які тебе огортають… але смерть не дасть тобі того, що ти очікуєш, а дасть тобі ще більшу ніч: ніч нічогості!». І визнає: «Те, що сьогодні входить у мій дух, є думками найгірших матеріалістів: що наука, постійно йдучи вперед, пояснить усе природним способом…». Внутрішня боротьба не відображається назовні, але Тереза в глибині душі постійно повторює акти віри: «Думаю, що за цей рік вчинила більше актів віри в Ісуса, ніж за все попереднє життя!». І жертвує свої страшні спокуси «за своїх невіруючих братів». 

 

ОСТАННІ   ДНІ   НА   ЗЕМЛІ 

 

8 липня 1897 р., після чергового крововиливу, Терезу переносять до монастирського лазарету, розміщеного на першому поверсі у північно-східній частині внутрішнього дворика. Крововилив повторюється майже щодня: сухоти поширились по всьому тілі й на внутрішні органи, Тереза висохла як скелет. Дихає важко, повністю безсила. Вся в ранах, не може рухатися, повністю залежить від сестер. Шепоче: «Як легко втратити погоду духа в хворобі!»; тим, які дораджують їй довіритися Богові, відповідає: «Так, але нічого Йому не говорю, лише люблю Його!». Сестра Агнеса потаємно нотує слова Терези. Її записки потім опублікують під назвою «Найновіші слова», «Останні слова». В них проявляється любов Терези до грішників і невіруючих, про яких вона дуже турбується, ради них жертвує Ісусові свої терпіння і вказує їм шлях спасіння в покірній довірі до Бога: «Думаю, що якби вчинила всі можливі злочини, але кинулась з довірою в обійми Бога, то всі ці гріхи згоріли би, як крапля води в вогні!». 30 липня отримує Таїнство Єлеосвячення, а 19 серпня останнє Причастя. 

 

"Я   НЕ   ВМИРАЮ,   А   ВХОДЖУ   В   ЖИТТЯ!

 

У наступні дні біль стає нестерпним. В руках Тереза тримає розп’яття, з якого не зводить свого погляду. Ледве промовляє: «Ісус вмер на хресті в тривозі: це дійсно була смерть з любові!» В середині вересня дихання її вже дуже слабке: «Я не вірила, що можна так багато вистраждати… Якщо ви знаєте, що означає задихатися… Не можу вже більше… Ісусе, Марія… Так, бажаю більше добровільно…» Її підтримує впевненість, що розділяє з Ісусом Його страсті й приносить користь грішникам: «Навіть після смерті хочу жити для них… Хочу спуститися з Неба, щоб чинити добро на землі!» Вранці 29 вересня розпочинається агонія. Питає: «Мамо, чи це агонія?» Агонія триватиме два дні. 30 вересня в 19.00 чути її шепіт: «Ісусе, я не хочу зменшити свої страждання…». Потім дивиться на розп’яття: «Я Тебе люблю!... мій Боже… я Тебе люблю!» Сестри, які на колінах молилися біля Терези, побачили, як її лице засвітилося і стало красивим, у той час вона дивилася на фігуру Богородиці й молилася "Символ Віри". Потім заплющила очі й важко дихала. Голова похилилася направо, небесний усміх наповнив її лице. Ще раніше вона написала про свою смерть: «Я не вмираю, а входжу в Життя!» 

 

"БАЖАЮ  ЗАЛИШИТИ  НЕБО,  

АБИ  ЧИНИТИ  ДОБРО  НА  ЗЕМЛІ" 

 

Сьогодні тіло Терези знаходиться у зовнішній каплиці Кармелю в Лізьє. Але її душа є з Богом у Небі. Перед смертю вона визнала своїй сестрі Марії: «Як би ти знала, які плани я маю, коли буду в Небі… Тоді розпочнеться моя місія, щоб усі любили Ісуса так, як я Його люблю! Якщо Господь вислухає моє бажання, то я залишу Небо, аби чинити добро на землі…». І Бог вислухав гаряче і щире бажання малої дівчини: душі святих і грішних, віруючих і невіруючих, читали її манускрипти і зрозуміли, може хтось вперше, що Бог дійсно є ЛЮБОВ’Ю, що є нашим Отцем, а ми є Його дітьми. На ложу смерті напише до одного місіонера лист, який може бути адресований кожному з нас: «Розумію як ніколи, що Ваша душа є сестрою моєї, тому що покликана піднятися до Бога на ліфті Любові…». І лагідно перестерігає: «Вам заборонено йти до Неба іншим шляхом, ніж той, яким йшла Ваша бідна вбога сестра!».